Статті

Максим Вайнер працював у міжнародній бригаді, яка займалася медичною евакуацією на бахмутському напрямку. Вони намагалися евакуювати поранену після обстрілу жінку, коли російська ракета влучила у їхню машину. Максим отримав численні поранення, а його напарник — американський медик-волонтер Піт Рід — загинув.

У Наталії Фролової — два рідних серцю міста: Бердянськ, де народилася та виростила дочку, і Харків, куди переїхала за кілька років до повномасштабної війни. Обидва міста постраждали від рук ворога.

Мешканка села Мощун Людмила Ломейко в перші дні повномасштабної війни передавала сину, який служить у війську, координати ворога. І молилась про те, щоб встояли дерева, які вона своїми руками саджала.

Мешканець Херсона розповідає, як місто жило в перші дні російської окупації.

Пенсіонер Микола Перепелиця мешкає у Краснопіллі на Донеччині. Його село зазнало численних авіаударів. Чоловік каже: літак прилітав щоранку, розбивало будинки, зносило дахи.

​​​​​​​Віталій Бандрушків — мешканець стражденного Маріуполя, який був вимушений з дружиною та дитиною шукати прихисток у Дрогобичі. Зараз наш співрозмовник вже пішов воювати з загарбниками.

Архітекторка і художниця Галина Булгакова залишила в рідному Харкові все: квартиру, картини, напівзруйновані салтівські будинки, які колись проектувала. До Львова мисткиня приїхала лише з онуком.

Мешканка Бородянки Валентина Торгонська ховалася разом з іншими людьми у підвалі, коли перед будинком розірвався снаряд. Вона залишилася безхатьком і не знає, як житиме далі.

Мати Олени померла в Ізюмі від анорексії. Незважаючи на численні спроби евакуації, її так і не вдалося вивезти з окупованої території. Відсутність лікування й байдуже ставлення окупантів та колаборантів вбило літню жінку.

Коли почалася війна, військовослужбовиця Валерія Крокіс була на восьмому місяці вагітності. Вона втратила зв’язок із чоловіком, який пішов служити. Їй вдалося вирватися з окупації, народити дитину у Львові та возз’єднатися із чоловіком, який був поранений на фронті.

З Галиною Хорощак ми зустрілися в її зруйнованій від авіаударів квартирі в Бородянці. Жінка зі сльозами на очах розповіла про те, як росіяни скидали бомби на житлові будинки, розстрілювали цивільних і мародерили.

Квітуча та гарна — такими словами Людмила Іванівна описує Бородянку. Однак ані краса, ані благоустрій, що здивував окупантів, не завадили їм зруйнувати не лише селище, а й людські життя.

Мешканка Бородянки Нінель Чернишенко на власні очі бачила, як російські літаки навмисно скидували бомби на мирні будинки. Попри все, вона вірить у Перемогу, мир і відбудову України.

Маріупольчанка Віра Тята 48 років працювала вихователькою у дитячому садку. Навіть у страшному сні не могла уявити, що їй доведеться ховатись у підвалі від бомбардувань, а все нажите буде знищено російськими окупантами.

Кирило Куценко став свідком боїв за Рубіжне двічі. У 2014 році місто встояло. У 2022 росіяни зруйнували його вщент.

Наталія Штепа виїхала з Рубіжного 26 березня минулого року. Від обстрілів ховалася із сусідами у тісному необлаштованому підвалі. Каже, 17 ночей спала сидячи.

Жителька села Мощун на Київщині розповідає про жахіття перших днів повномасштабної війни. Її оселя повністю знищена, згоріла навіть консервація у льосі.

У Світлани Головатої з Мощуна будинок зруйнований вщент. Ліжка, шафи, усі меблі з дерева, навіть телевізор — усе згоріло. Жінка каже, в неї таке враження, що тут нічого не було.

Володимир Заїка — мешканець села Мощун що на Київщині. Каже, в Мощуні непошкодженими залишились 5 % будівель. Володимиру самому довелося під обстрілами гасити пожежу, коли ворожі снаряди поцілили в його оселю. З усього обійстя у Володимира вцілів лише сарай.

Микола Костенко живе у селі Мощун Київської області. У березні 2022 року в цих краях коїлося пекло.

Харків’янка Надія Браташевська пригадує, як два місяці жила з чоловіком у підвалі: “За гуманітаркою йдеш і Богу молишся кожних пів метра. Якщо щось, то притискаєшся до стіни, чекаєш, поки снаряд пролетить чи розірветься”.

Ірина Олійник не вірила у повномасштабну війну та не встигла евакуюватися з Бородянки. Першого березня селище почала бомбардувати російська авіація. Внаслідок авіаудару постраждали чоловік та дворічний син Ірини. Їхня квартира зруйнована.

Незважаючи на вмовляння дітей, подружжя пенсіонерів із Бородянки відмовилася евакуюватися. Вони пережили авіабомбардування, бачили гелікоптери, що летіли низько над головою. Одного разу до них у двір увірвалися росіяни та почали допит.

Наталія Вітковська з чоловіком пережили окупацію Бородянки. Якось до їхнього будинку зайшли вісім російських солдатів і почали шукати “бандерівців та нацистів”. За словами Наталії, схоже, вони справді не розуміли, що на таких “визволителів” ніхто не чекав.