Статті

Ростислав Пашинський та його попутник потрапили в полон, коли намагалися самостійно евакуюватись із Бучі. Хлопців били, погрожували відрізати вуха та пальці. Щоб змусити Максима зізнатися, що він — навідник, росіяни імітували розстріл його попутника. Скільки страху довелося пережити двом мирним мешканцям і чим закінчилася ця історія — у нашому репортажі.

Кожного дня від початку війни український акордеоніст грає пісні та публікує їх на своєму каналі для підтримки духу. Його творчість під час війни стала основою нового альбома з рекордною тривалістю.

Після початку вторгнення Віктор Маринчак продовжує службу у храмі Іоана Богослова, хоча благословив на евакуацію усіх, хто вирішив їхати з Харкова. Зараз у храмі часто відспівують військових, що змушує отця Віктора ставити собі питання, на які важко дати відповідь.

Мешканка зруйнованого міста розповідає про перші тижні війни.

Денис Ножайський має рідних у Маріуполі, зустрів війну в Києві, але доля завела його до Бучі у дні найбільших обстрілів. Чоловік каже, зараз бажання єдине: піти на фронт, щоб помститися ворогові.

Вчителька Аліна Вещук до 2015 року мешкала у місті Горлівка. Потім втікла від окупації до Краматорська. У 2022 історія повторилася... Каже, ще в 2014-му зрозуміла, як воює ворог: “Друзі бачили, як виїжджає в поле “Град”, стріляє по Торецьку, де українська армія була, потім розвертає установку і стріляє по Горлівці: ніби вам відповідь летить”.

Максим Вайнер працював у міжнародній бригаді, яка займалася медичною евакуацією на бахмутському напрямку. Вони намагалися евакуювати поранену після обстрілу жінку, коли російська ракета влучила у їхню машину. Максим отримав численні поранення, а його напарник — американський медик-волонтер Піт Рід — загинув.

У Наталії Фролової — два рідних серцю міста: Бердянськ, де народилася та виростила дочку, і Харків, куди переїхала за кілька років до повномасштабної війни. Обидва міста постраждали від рук ворога.

Мешканка села Мощун Людмила Ломейко в перші дні повномасштабної війни передавала сину, який служить у війську, координати ворога. І молилась про те, щоб встояли дерева, які вона своїми руками саджала.

Мешканець Херсона розповідає, як місто жило в перші дні російської окупації.

Пенсіонер Микола Перепелиця мешкає у Краснопіллі на Донеччині. Його село зазнало численних авіаударів. Чоловік каже: літак прилітав щоранку, розбивало будинки, зносило дахи.

​​​​​​​Віталій Бандрушків — мешканець стражденного Маріуполя, який був вимушений з дружиною та дитиною шукати прихисток у Дрогобичі. Зараз наш співрозмовник вже пішов воювати з загарбниками.

Архітекторка і художниця Галина Булгакова залишила в рідному Харкові все: квартиру, картини, напівзруйновані салтівські будинки, які колись проектувала. До Львова мисткиня приїхала лише з онуком.

Мешканка Бородянки Валентина Торгонська ховалася разом з іншими людьми у підвалі, коли перед будинком розірвався снаряд. Вона залишилася безхатьком і не знає, як житиме далі.

Мати Олени померла в Ізюмі від анорексії. Незважаючи на численні спроби евакуації, її так і не вдалося вивезти з окупованої території. Відсутність лікування й байдуже ставлення окупантів та колаборантів вбило літню жінку.

Коли почалася війна, військовослужбовиця Валерія Крокіс була на восьмому місяці вагітності. Вона втратила зв’язок із чоловіком, який пішов служити. Їй вдалося вирватися з окупації, народити дитину у Львові та возз’єднатися із чоловіком, який був поранений на фронті.

З Галиною Хорощак ми зустрілися в її зруйнованій від авіаударів квартирі в Бородянці. Жінка зі сльозами на очах розповіла про те, як росіяни скидали бомби на житлові будинки, розстрілювали цивільних і мародерили.

Квітуча та гарна — такими словами Людмила Іванівна описує Бородянку. Однак ані краса, ані благоустрій, що здивував окупантів, не завадили їм зруйнувати не лише селище, а й людські життя.

Мешканка Бородянки Нінель Чернишенко на власні очі бачила, як російські літаки навмисно скидували бомби на мирні будинки. Попри все, вона вірить у Перемогу, мир і відбудову України.

Маріупольчанка Віра Тята 48 років працювала вихователькою у дитячому садку. Навіть у страшному сні не могла уявити, що їй доведеться ховатись у підвалі від бомбардувань, а все нажите буде знищено російськими окупантами.

Кирило Куценко став свідком боїв за Рубіжне двічі. У 2014 році місто встояло. У 2022 росіяни зруйнували його вщент.

Наталія Штепа виїхала з Рубіжного 26 березня минулого року. Від обстрілів ховалася із сусідами у тісному необлаштованому підвалі. Каже, 17 ночей спала сидячи.

Жителька села Мощун на Київщині розповідає про жахіття перших днів повномасштабної війни. Її оселя повністю знищена, згоріла навіть консервація у льосі.

У Світлани Головатої з Мощуна будинок зруйнований вщент. Ліжка, шафи, усі меблі з дерева, навіть телевізор — усе згоріло. Жінка каже, в неї таке враження, що тут нічого не було.