Канадський волонтер у Харкові: ‘Ми будемо в Україні до кінця’

Організація Пола Г’юза здійснила понад 300 місій в Україні: під час однієї з них канадця 8 годин допитували росіяни.
Денис Волоха02 червня 2024UA DE EN ES FR IT RU

“Це була найстрашніша мить у моєму житті. Я був упевнений, що помру”, — так канадець Пол Г’юз, 59, описує свій найдраматичніший епізод за понад два роки волонтерства в Україні.

У липні 2022-го він був у районі Бородянки, коли отримав запит на евакуацію шестирічної дівчинки з “району Запоріжжя”. Він не міг відмовити. Однак коли Пол дістався Запоріжжя, з’ясувалося, що мова йде про окуповану росіянами частину Запорізької області. Колишній військовий вирішив ризикнути і швидко про це пожалкував.

На одному з блокпостів його зупинили росіяни і, коли знайшовся хтось, здатний говорити англійською, Пол зрозумів, що його разом із автівкою хочуть кудись відвезти. “Я ніколи ніщо не сприймаю як гру, проте цю гру для мене було скінчено”, — коментує канадець.

59-річний канадець керує волонтерською організацією з гаража в Харкові, де ремонтують авто для військових. © Денис Волоха / Харківська правозахисна група The 59-year-old Canadian runs a volunteer organization from a garage in Kharkiv, where they repair cars for the military. © Denys Volokha / Kharkiv Human Rights Protection Group 59-летний канадец руководит волонтерской организацией из гаража в Харькове, где ремонтируют автомобили для военных. © Денис Волоха / Харьковская правозащитная группа

59-річний канадець керує волонтерською організацією з гаража в Харкові, де ремонтують авто для військових. © Денис Волоха / Харківська правозахисна група

Його забрали до Василівки, де на той час у окупантів уже був стабільний опорний пункт. Почався тривалий допит. Пола вважали західним шпигуном, а він намагався довести, що є звичайним волонтером.

Коли до приміщення увійшов командир, канадієць подумав, що це буде його кат. Налагодити комунікацію з ним допоміг хокей.

— То ви з Канади? — Запитав росіянин. — Ви ж любите хокей?

— Так, звісно, я обожнюю хокей, я ж канадець.

— Який ваш улюблений гравець?

— Овечкін, — відповів Пол, згадавши улюбленого хокеїста Путіна.

— Овечкін?! Та Овечкін — це лайно! — Несподівано обурився російський командир.

— Третьяк? — Подумавши, вирішив назвати іншого відомого російського (радянського) гравця.

— О, Третьяк — це дуже добре! — Миттєво подобрішавши, сказав росіянин.

Незважаючи на його кремезний вигляд, Пол говорить, що побачив розуміння з боку капітана, коли вони вийшли палити після восьмигодинного допиту: “Я відчув, що під його бронею та всім іншим насправді могла бути хороша людина”. Зрештою він запитав, що буде з ним та його речами — і почув у відповідь, що йому все віддадуть та відпустять.

© Денис Волоха / Харківська правозахисна група © Denys Volokha / Kharkiv Human Rights Group © Денис Волоха / Харьковская правозащитная группа

© Денис Волоха / Харківська правозахисна група

Полу Г’юзу тоді справді пощастило: він навіть повернувся назад у штаб, щоб попросити якусь довідку, збагнувши, що не хоче, щоб ця історія повторилася на наступному блокпосту. Хоча можна лише уявити, як часто того дня билося його без сумніву велике серце.

Коли місцевий допоміг Полу і підключив його до Wi-Fi, стало зрозуміло, що він усього за півтора кілометра від місця, звідки мав забрати дівчинку та інших людей. Він одразу рушив до точки на гуглмапі і знайшов там старий гараж та розбомблену заправну станцію.

“Я крикнув: ‘Привіт! Є тут люди?’, — хтось почав виходити і приглядатися, і це була та дівчинка. Вона побачила мене, мою автівку та прапор Канади, побігла і просто стрибнула на мене. Вона вся трусилася”.

Пол посадив дівчинку та ще чотирьох людей до авто, коли почався мінометний обстріл. Не зволікаючи, канадець помчав з окупованою території і зрештою успішно довіз дитину до українсько-польського кордону, де її забрала мама.

“Вона, здається, насолоджувалася, доки я їхав чимшвидше. Вона була просто найхоробрішою маленькою дівчинкою”, — коментує евакуацію Пол. “She seemed to enjoy herself while I drove as fast as possible. She was the bravest little girl,” — Paul comments on the evacuation. “Казалось, она наслаждалась, пока я ехал как можно быстрее. Она была самой храброй маленькой девочкой”, — комментирует эвакуацию Пол.

“Вона, здається, насолоджувалася, доки я їхав чимшвидше. Вона була просто найхоробрішою маленькою дівчинкою”, — коментує евакуацію Пол.

Це була одна з понад трьохсот місій організації HUGS, яку заснували Пол Г’юз разом зі своїм сином Меком.

Відремонтували понад 300 автівок

Ми спілкуємося з Полом у їхньому гаражі в Харкові, де паралельно волонтери з різних частин Землі ремонтують військові та волонтерські машини. Пол показує стіну, де на ДСП розвішані світлини та номери поїздок, які назбиралися за два роки. Хтось питає його про Вовчанськ, на що він одразу відповідає точним часом, скільки туди їхати. Організація HUGS, що розшифровується як “Допомагаємо Україні на низовому рівні” (Helping Ukraine grassroot support) має програми допомоги дітям прифронтових регіонів, ВПО тощо.

© Денис Волоха / Харківська правозахисна група © Denys Volokha / Kharkiv Human Rights Group © Денис Волоха / Харьковская правозащитная группа

© Денис Волоха / Харківська правозахисна група

© Денис Волоха / Харківська правозахисна група © Denys Volokha / Kharkiv Human Rights Group © Денис Волоха / Харьковская правозащитная группа

© Денис Волоха / Харківська правозахисна група

Перед початком запису вимикають світло, що для сьогоднішнього Харкова звичайна річ. Нас рятує інший канадець на ім’я Джейпі,у якого є своя невелика екологічна організація Pollute Free: він якраз займається встановленням сонячних панелей і зміг заживити частину гаража, через який за час війни пройшло понад 300 переважно військових автівок, що тут ремонтують безкоштовно. “Люди долучаються на різних рівнях”, — коментує Пол.

© Денис Волоха / Харківська правозахисна група © Denys Volokha / Kharkiv Human Rights Group © Денис Волоха / Харьковская правозащитная группа

© Денис Волоха / Харківська правозахисна група

Сам гараж увесь обвішаний прапорами, є навіть постер Конопляного маршу свободи. За останні півтора року тут побували люди з понад сорока різних країн. Пол хвалиться, що його організація змогла вирости і налагодити зв’язки. І з цим важко сперечатися: гараж створює відчуття мурашника, куди постійно приходять різні люди, з якими Пол завжди тримає комунікацію, палячи цигарки та час від часу ковтаючи українське пиво, яке йому дуже подобається (very good beer). На стіні можна помітити світлину Пола з мером Харкова у хокейних футболках України та Калгарі Флеймс — команди з міста у провінції Альберта, де жив Пол перед приїздом до України.

У Канаді Пол Г’юз займався фермерством і благодійністю — він стверджує, що цей досвід допоміг йому у створенні HUGS. Організація також активна у Херсоні, де нею опікується Г’юз-молодший.

“Орквеллівські часи”

Я запитую у Пола: “Що б ти відповів тим людям на Заході, які досі скептично ставляться до війни в Україні?”.

“Я не впевнений, що можу говорити це на камеру, але напевне найперше, що я б сказав: ‘Витягніть свою голову з дупи’”.

© Денис Волоха / Харківська правозахисна група © Denys Volokha / Kharkiv Human Rights Group © Денис Волоха / Харьковская правозащитная группа

© Денис Волоха / Харківська правозахисна група

“Зараз у нас є власний досвід і ми на власні очі бачимо, що тут відбувається, — більш дипломатично продовжує Пол. — Це відвертий і брутальний напад на суверенну країну — Україну. Знаєш, я намагаюся говорити з такими людьми, але світ і сприйняття людьми інформації дещо змінилися. Навіть маючи величезні обсяги даних, які доводять, що цей напад є безпідставним, душогубним актом, поєднаним з воєнними злочинами, — люди не можуть зрозуміти, що відбувається. У них на очах шори. Навіть коли ти наводиш факти, емпіричні дані — люди все одно будуть сперечатися”.

“Ми живемо у дуже дивний час. Джордж Орвелл написав ‘1984’ і ‘Колгосп тварин’, де описав, як пропагандистська машина спотворює реальність. Я ж використовую слово ‘орквеллівський’. Ми перебуваємо в ‘орквеллівському’ часі, коли росіяни брешуть. Усе, що вони роблять, — це брешуть! Ми знаємо це вже 40, 50, 60 років”.

Провівши місяці за дослідженням російських фейків про біолабораторії та хімічну зброю, я чудово розумію Пола.

“Росія має повернути всі території та відшкодувати збитки”

“Я принципово вірю в мир, — починає канадець, якому у червні виповнюється 60. — Однак, за яких умов? Ціна цієї війни для України вже дуже висока: загиблі люди, розбомблені домівки, храми, лікарні, школи. На жаль, ми не можемо сказати, що мир зараз є опцією. Для миру має бути угода, яка передбачатиме повне відшкодування для України. Вони також мають повернути всі землі Україні: Крим та інші частини областей. Однак росіяни це не розглядають”.

“Доки ми не матимемо домовленостей щодо цього — мирної угоди бути не може. Можна домовитися про припинення вогню, але говорити про повноцінний мир майже неможливо за поточних умов”.

Під час першого місяця в Україні Пол Г’юз емоційно виснажувався майже кожен день. “Я вклав своє серце в це і було дуже сумно бачити всі страждання людей через дії психотичного маніяка. Я бачив людей у біді, які втратили свої домівки через пожежі у Канаді, — але не в такому масштабі”.

“Зараз я можу краще справлятися із цим емоційно, але це все ще боляче — бачити ці речі щодня. Щоразу коли ти бачиш зруйновану домівку, розкидані картини й фотографії навколо, дитячі іграшки, — це чиєсь життя! Це не солдати, це просто родина, яка жила своє життя. Єдине, у чому вони винні, — це те, що їм довелося бути українцями”.

Пол та Мек багато говорили про те, скільки їм доведеться пробути в Україні. Зрештою вони дали особисті обіцянки, що будуть тут доти, доки не завершиться ця війна.

“Я кажу людям, що це як говорити про пожежника. Якщо ви запитаєте: ‘Гей, пожежнику, коли ти збираєшся йти додому?’, то пожежник такий: ‘Ну, коли пожежу загасимо’. Так само і з нами”.

Поділитися