Американський волонтер у моргу Бучі

Патрік Лавлесс приїхав до Бучі одразу після звільнення і допомагав бучанському моргу сортувати трупи, бачив та відчував наслідки того, що коїли росіяни. Побачене вразило його настільки, що він не може це забути.
Андрій Діденко09 січня 2024UA DE EN ES IT RU

Я — Деррел Патрік Лавлесс, з Арканзасу, США. Минулого року я був тут, у Бучі, у квітні, одразу після того, як росіяни покинули місто. Я працював у морзі з українською поліцією та відділом кримінальних розслідувань французької Жандармерії та на власні очі бачив звірства, які вчинили росіяни. Це було дуже важко.

Моя робота полягала в тому, щоб забирати невпізнані тіла з вантажівок, коли їх привозили. Ми їх переносили до намету, де проводили аутопсію французькі та українські лікарі. Я на власні очі бачив шкоду, яку завдали російські солдати, що окупували місто. Різноманітність способів, якими вони вбивали людей і катували їх. Сліди мотузки на зв’язаних руках. Вогнепальні, осколкові поранення. Росіяни заклали багато мін всюди: в дитячих парках, церквах і на вулицях: скрізь, де ходили люди, скрізь, де вони могли завдати комусь шкоди.

Тіла сотень людей потрапляли до моргу. Це було справді важко. Там були сім’ї.

Багатьох людей не вдалося ідентифікувати, тому що вони так довго пробули на відкритому повітрі, що ми не могли їх впізнати. Французька команда привезла своїх фахівців з ДНК. У людей брали зразки ДНК, щоб з’ясувати, ким вони були. Ми отримували близько 14 тіл щодня, плюс 200-300 тіл, які вже були у вантажівках і вантажівках-холодильниках.

Людей вбивали та ховали на їхніх городах. Ми бачили ці місця поховань. Особисто я спілкувався з кількома членами сім’ї. Чоловіка Людмили застрелив російський снайпер просто за те, що він вийшов на вулицю. Це було жахливо. Це було, мабуть, найважче, що мені коли-небудь доводилося робити. Я був ветераном у США, бачив жертв війни, її наслідки й те, що відбувається на війні. Але це було не схоже на все, що я коли-небудь бачив. Величезна кількість людей, яких вбили. Це було вбивство.

Квітень 2022 р. Криміналісти ексгумують тіла у Бучі, джерело фото: Depositphotos April 2022 Forensic experts exhume bodies in Bucha, source: Depositphotos Апрель 2022 г. Криминалисты эксгумируют тела в Буче, источник: Depositphotos

Квітень 2022 р. Криміналісти ексгумують тіла у Бучі, джерело фото: Depositphotos

Я пробув тут понад місяць. Ми працювали 12-14 годин на день, щоб визначити, як ці люди були вбиті, який тип боєприпасів був використаний тощо. Більшість жертв, яких я бачив, були жінками, літніми людьми та дітьми. Ми бачили дуже мало чоловіків призовного віку. Це було жахливо. Не було жодних причин для вбивства цих людей. Більшість поранень — вогнепальні в голову. Рани наче зі страти. Це не той випадок, коли вони випадково отримали поранення, перебуваючи на вулиці серед солдатів, що воюють. Це були страти, вбивства і тортури. Дуже багато ушкоджень на тілі. Людей спалювали живцем. Людей просто знищували. Так само, якби їх облили бензином і підпалили.

З розмов із деякими техніками, які працювали в жандармерії, я знаю, що вони брали зразки на залишки вибухових речовин, щоб визначити, що це була за вибухівка та де її виготовили. Щоб спробувати встановити, чи більшість боєприпасів, які були вилучені з тіл загиблих, були вироблені в Росії. Російські боєприпаси від російських солдатів.

Минув рік. Я досі бачу цих людей уві сні. Це назавжди змінило мене. Напевно, найважче, що мені коли-небудь доводилося робити у своєму житті, — це допомагати членам сім’ї забиратися до вантажівки-холодильника, щоб вони могли оглянути мішки з тілами й визначити, де перебуває їхня кохана людина.

Братські могили. Це було нестерпно. Минув рік, але ти все ще відчуваєш біль.

Ми з моєю дружиною Сарою переїхали до України кілька тижнів тому: хочемо отримати статус постійного мешканця, залишитися в країні та всіляко підтримувати Україну. Зараз я викладаю англійську мову у ліцеї МАУП у Києві. Я працюю з учнями 4, 6, 10 та 11 класів, викладаю англійську мову. Моя дружина — психолог, навчається в магістратурі. Зараз вона працює онлайн з однією фірмою в Америці. Ми вирішили жити в Україні. Я відчуваю зв’язок із Бучею та місцевими людьми. Це прекрасне місто. У нас є квартира тут, у Бучі.

Я був у багатьох місцях і досі відчуваю запах смерті в повітрі. Я все ще відчуваю запах гару, хоча минув уже рік. Я знаю, що його більше немає, але він все ще в моїх думках. Те, що я побачив у Бучі минулого року, як я вже сказав, назавжди залишилося в моїй пам’яті. Я ніколи не бачив нічого подібного. Люди, які вчинили ці злочини, російські солдати, які були тут, мають бути притягнуті до відповідальності. Володимир Путін має бути притягнутий до відповідальності. Тому що зрештою все залежить від нього. Він — Головнокомандувач Збройних сил Росії, він несе таку саму відповідальність за те, що трапилося, як і будь-яка інша людина, що була тут.

Як я вже сказав, ми переїхали в Бучу. Я люблю Бучу.

Українці — найсильніші люди, яких я коли-небудь зустрічав у своєму житті. Їхня сила дає мені сили.

Вони фантастично працюють на полі бою, і я відчув, що мене тягне сюди. Я просто хочу підтримати Україну і підтримати Бучу всіма можливими способами. Чи то викладання англійської мови, чи то військові дії, чи то допомога у відновленні, чи то доставлення медикаментів на передову — все, чим я можу допомогти Україні. Ось чому я тут. Я щасливий, що можу бути тут, пустити коріння разом зі своєю дружиною і зробити Україну своїм домом. Слава Україні!

Деррел Патрік Лавлесс, американський волонтер Derrel Patrick Lavless, American Volunteer Деррел Патрик Лавлесс, американский волонтер

Деррел Патрік Лавлесс, американський волонтер

Не багатьом людям у своєму житті доводиться працювати по 14 годин на день, ідентифікуючи невпізнаних жертв убивств. Цього ніколи не повинно було статися. Але все, що я бачив, на 100% свідчить про те, що російська армія вбила дуже багато мирних жителів. Як я вже сказав, це були літні люди, жінки, дівчата 14 років. Одного разу довелося дістати 14-річну дівчину з мішка для трупів. Її обличчя важко було впізнати. Знаючи, що вона така молода, важко було покласти її на стіл та побачити, як її розтинають. Таке ніколи не забувається. Її життя обірвалось зарано, але це був лише один випадок із багатьох — багатьох дітей та дорослих, яких я бачив на тому столі. З явними слідами жорстокого поводження, тортур, вогнепальних поранень і хаотичного мінування, яке росіяни лишають усюди, зокрема й на дитячих майданчиках.

Люди гинуть, наступивши на міну на дитячому майданчику. Таке ніколи не повинно відбуватися.

Багато людей у новинах та росіяни кажуть, що це фейк. Це не фейк. Я бачив це на власні очі. Я не можу сказати, скільки трупів побачив, бо втратив лік. Ми отримували їх щодня. Звичайних людей. Люди у віці від 65 до 85 років, вочевидь, не становили загрози, але їх було вбито у власних будинках російською армією. І докази були задокументовані Національною Жандармерією [Франції] та Національною поліцією України. Вони задокументували усе. Це — вбивство.

Поділитися