Правова оцінка атаки FPV-дроном
Ілюстративне зображення, © Марія Крікуненко
Станом на 11 серпня 2026 року T4P задокументувала 4 137 таких атак, у 1 717 випадках люди загинули, були поранені або зазнали іншої шкоди здоров’ю.
Коли ціллю стає конкретна людина
4 серпня 2026 року в мережі з’явилося відео атаки російського FPV-дрона на цивільного чоловіка в Херсоні. За даними Національної поліції, 52-річний житель Миколаївської області працював продавцем на одному з місцевих ринків. На оприлюднених кадрах безпілотник певний час переслідує чоловіка, після чого вибухає поряд із ним. Чоловік вижив. Він розповів, що під час переслідування намагався показати оператору дрона овочі, якими торгував, аби дати зрозуміти, що він є цивільною людиною. За його словами, товар біля автомобіля був добре помітний, однак дрон не припинив переслідування і продовжив рух у його напрямку. У поліції також наголосили, що він не мав стосунку до військових, а сам напад документують як воєнний злочин.
Сам факт того, що дрон атакував конкретну людину, росіяни не заперечували. Натомість після появи відео російські канали почали виправдовувати атаку, заявляючи, що автомобіль продавця нібито використовували для перевезення “вантажів подвійного призначення”, а самого чоловіка називали пов’язаним із ЗСУ. Доказів цих тверджень у таких публікаціях не наводили, натомість сам удар описували як нібито “вибірковий” і спрямований по “законній цілі”. Також російський коментатор Андрій Фьодоров намагався виправдати поведінку російських військових нібито “психологічним тиском” через українські удари по об’єктах у Росії.
Схожий епізод стався вже за кілька днів після атаки в Херсоні — у Сумах. 6 серпня FPV-дрон пролетів через район Піщаного до проспекту Перемоги та атакував людину на міській вулиці. Момент переслідування та удару зафіксувала камера відеоспостереження.
Особливість таких атак пов’язана із самим принципом роботи FPV-дронів. FPV — скорочення від First Person View, тобто “вид від першої особи”. Це невеликий безпілотник із камерою, яка передає зображення оператору в реальному часі. Завдяки цьому він бачить простір перед дроном фактично з його перспективи, може змінювати напрямок польоту, наближатися до обраного об’єкта та коригувати рух безпілотника. Спочатку FPV-дрони використовували переважно у цивільній сфері, однак під час російсько-української війни вони перетворилися на масово застосовуваний засіб ведення бойових дій. Особливо швидко їхнє використання розповсюджувалося протягом 2023 року, а вже у 2024-му FPV-дрони стали одним із постійних елементів бойових дій на фронті. Разом із поширенням цієї технології почала швидко зростати й кількість цивільних, які від них гинуть або зазнають поранень.
Генеральний прокурор Руслан Кравченко повідомив, що від початку повномасштабного вторгнення Росії зафіксовано понад 16 тисяч кримінальних проваджень через атаки дронів малого радіуса дії по цивільних. Найбільше таких злочинів — на Херсонщині, Донеччині, Дніпропетровщині й Сумщині. За його словами, внаслідок таких атак постраждали майже сім тисяч людей, серед них — 179 дітей; 967 людей загинули, в тому числі 10 дітей.
Крім того, станом на 11 серпня 2026 року ініціатива T4P задокументувала 4 137 епізодів, віднесених до типу події “Напад за допомогою FPV-дрона”. У 1 717 випадках наслідками таких атак стали загибель людей, поранення або інша шкода здоров’ю.
Поєднання технічних можливостей FPV-дронів із характером таких атак порушує окреме питання: що саме оператор міг бачити під час наближення до цілі, скільки часу мав для її ідентифікації та чи продовжив атаку після того, як міг усвідомити, що перед ним цивільна людина? І чи мають ці обставини окреме значення для правової оцінки такого нападу?
Якщо оператор бачить ціль, чи змінює це юридичну оцінку?
Коли FPV-дрон певний час рухається за людиною, виникає питання: чи відрізняється така атака від, наприклад, ракетного удару, під час якого гинуть цивільні? Адже оператор безпілотника потенційно може спостерігати за ціллю майже до моменту удару, бачити її поведінку та коригувати рух дрона.
Основне правило тут однозначне: сторони збройного конфлікту повинні розрізняти військових і цивільних, а навмисно спрямовувати атаки проти цивільного населення або окремих цивільних осіб заборонено. Цивільна особа втрачає такий захист лише на той час, коли вона безпосередньо бере участь у воєнних діях. Цей принцип закріплений у статті 51 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій і належить до норм звичаєвого міжнародного гуманітарного права.
Під час удару по законній військовій цілі цивільні також можуть постраждати. Тоді юридична оцінка стосуватиметься, зокрема, того, чи був напад невибірковим, чи очікувані втрати серед цивільного населення були надмірними порівняно з конкретною і безпосередньою військовою перевагою. МГП окремо забороняє як навмисні атаки на цивільних, так і невибіркові та непропорційні атаки.
Тому випадки з FPV-дронами можуть мати свою особливість. Можливість бачити об’єкт атаки не робить злочин автоматично “тяжчим”, але може бути важливою для встановлення того, що знав оператор і яку ціль він фактично обрав. Якщо, наприклад, на відео видно, що дрон протягом певного часу переслідує конкретну людину, змінює напрямок разом із нею, а в районі не видно очевидної військової цілі, такі обставини можуть мати значення під час розслідування. І навпаки: самого факту наявності камери недостатньо, щоб автоматично зробити висновок про умисний напад на цивільного. Необхідно встановити, що міг бачити оператор, чи можна було ідентифікувати людину як цивільну, чи існували підстави вважати її військовою ціллю, що знаходиться поруч і які інші обставини передували удару.
Тому принципове питання полягає не в тому, чи є застосування FPV-дрона “тяжчим” порушенням порівняно з ударом ракетою. Значно важливіше встановити, чи дозволяли технічні можливості безпілотника оператору належним чином ідентифікувати ціль, зокрема розпізнати її цивільний статус, і чи була атака продовжена попри це. Якщо під час розслідування буде доведено, що оператор мав достатню можливість усвідомлювати, що перед ним цивільна особа, яка не брала безпосередньої участі у воєнних діях, але свідомо продовжив атаку, це може мати істотне значення для встановлення умисного спрямування нападу проти цивільної особи. У такому разі йдеться вже не лише про наслідки бойових дій для цивільного населення, а про обставини, які можуть свідчити про свідомий вибір захищеної міжнародним гуманітарним правом особи як об’єкта атаки.
Хто нестиме відповідальність за таку атаку?
Міжнародне кримінальне право ґрунтується на принципі індивідуальної кримінальної відповідальності. Римський статут Міжнародного кримінального суду передбачає відповідальність не лише для особи, яка безпосередньо вчинила злочин, а й, за відповідних умов, для тих, хто наказав, спонукав до його вчинення або умисно сприяв йому.
У випадку атаки FPV-дроном слідству необхідно встановити, хто безпосередньо керував безпілотником, яку інформацію ця особа мала про ціль, що могла бачити перед ударом і на підставі чого продовжила атаку. Але якщо буде встановлено, що конкретну цивільну особу або категорію цивільних наказали атакувати інші військовослужбовці, питання може стосуватися і тих, хто віддавав відповідні накази або іншим чином брав участь у прийнятті рішення. Стаття 25 Римського статуту передбачає, що відповідальність може виникати, зокрема, за вчинення злочину, наказ про його вчинення, підбурювання до нього або умисне сприяння його здійсненню.
Окремо міжнародне право передбачає відповідальність командирів та інших начальників. Для неї мають бути встановлені визначені законом обставини: зокрема, фактичний контроль над підлеглими, знання або, для військового командира за Римським статутом, обставини, за яких він мав знати про вчинення чи підготовку злочинів, а також невжиття необхідних і розумних заходів для їх запобігання, припинення або передачі інформації компетентним органам для розслідування. Такі засади містяться у статті 28 Римського статуту та в нормах звичаєвого міжнародного гуманітарного права.
Відомо, що у червні 2026 року СБУ заочно повідомила про підозру десятьом операторам безпілотних систем 404-го мотострілецького полку територіальної оборони зі складу російського угруповання військ “Днєпр”. За даними слідства, вони відстежували пересування людей у Херсоні та спрямовували на них ударні дрони; серед задокументованих епізодів — атаки на цивільний транспорт і житлові квартали, автомобілі швидкої допомоги та рятувальників. Усім десятьом інкримінують воєнні злочини за статтею 438 Кримінального кодексу України.
