Відсутність права і міжнародного контролю
“Приниження, тортури, приниження” — дружина викраденого росіянами Сергія Цигіпи зачитує рядок з акровірша, який написав її чоловік. Статус цивільних полонених невизначений. Їх майже не міняють. Рідні часто нічого не знають про їхню долю.
В Українському кризовому медіа-центрі відбувся круглий стіл, присвячений долі цивільних українців, які були ув’язнені ворогом або зникли безвісти внаслідок російської агресії. У ньому взяли участь правозахисники, представники влади та громадських організацій, що об’єднують сім’ї цивільних заручників.
Попри те, що Міжнародне гуманітарне право забороняє брати в полон цивільних, росіяни затримують наших людей вже десять років. Ще у 2015 році було оприлюднено звіт “Ті, що пережили пекло”: в ньому люди, яким вдалося звільнитися з місць несвободи на окупованих Росією українських територіях, розповідали свої історії.
— Вже тоді вимальовувалася загальна політика репресій на окупованих територіях. — пригадує Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ). — Демонстративна розправа з цивільними, щоб залякати решту населення, — це і є політика окупантів, яка почалася 10 років тому.
Масштаб злочину
Точну кількість українських цивільних, які зараз є заручниками путінського режиму, назвати важко. Омбудсман Дмитро Лубінець 26 лютого заявив про 28 тисяч українців в полоні — військових, цивільних, дітей. За інформацією Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, серед них близько 14 тисяч цивільних. При цьому підтверджено місцеперебування лише 1600 осіб, а повернути вдалося взагалі мізерну кількість — 147 цивільних.
Серед полонених — волонтери, громадські активісти, люди з проукраїнськими поглядами, представники правоохоронних органів, колишні військові чи прикордонники. Ті, хто чинив спротив, і ті, хто не становив жодної загрози окупантам. Крім того, Росія незаконно утримує в’язнів, вивезених у кількості приблизно 3500 на її територію з українських колоній. Не можна забувати і про викрадених з окупованих територій 208 пацієнтів психоневрологічних диспансерів та сотні одиноких людей похилого віку.
Як це відбувається?
Ініціативна група “Наші найрідніші” об’єднує 89 сімей з Київщини. В кожній з них — викрадений окупантами цивільний. Люди в неволі майже два роки, розповідає представниця організації Анна Муштукова.
— З Димерської громади було заарештовано 42 людини. Вони не були військовими, мали цивільні професії, працювали на господарствах. Ми зверталися до МКЧХ і отримали відповіді про 33 наших рідних. Нам відповіли, що їх утримують як військовополонених. Нам невідомо, щоб комусь із наших рідних було висунуте обвинувачення за скоєння кримінальних злочинів, невідомо, щоб хтось був засуджений за російським законодавством.
У Харківській правозахисній групі дослідили схему, за якою зазвичай діють окупанти, викрадаючи наших громадян. Вони створили дворівневу внутрішньо структуровану мережу місць протиправного утримання та катування цивільних.
— Спочатку затримані потрапляють до катівень, — розповідає директор ХПГ Євген Захаров. — Це, як правило, неофіційні приміщення, з дуже поганими умовами утримання. Лише в Харківській області ми знаємо про 33 катівні, що існували під час окупації. Затримані люди перебувають в секретних тюрмах до пів року. В нашій базі даних t4p зареєстровано 4334 таких людей, серед них близько 200 неповнолітніх.
Після цього частину затриманих звільняють, а більшість перевозять вже до офіційних місць несвободи: СІЗО та установ виконання покарань у Росії або на окупованих територіях України.
— Тут їх утримують окремо від інших в’язнів, — продовжує Євген Захаров. — Вони не входять в офіційну статистику. Загальна система виконання покарань РФ їх не рахує і не знає про них. Цивільних віддають під суд дуже рідко. Ці люди перебувають за гратами без підстави, без вироку суду, без слідчих дій, без обвинувачення — просто так, тому що Росія вважає, що це нормально.
Окремо слід згадати про фільтрацію, запроваджену загарбниками на окупованих територіях на початку повномасштабного вторгнення. З фільтраційних пунктів людей, що здавалися окупантам підозрілими, відправляли на 30 діб до фільтраційних таборів.
— Для тих, хто не пройшов фільтрацію, в “ДНР” окремою постановою у квітні 2022 року був введений статус полонених: вони отримували 10 років позбавлення волі без вироку, — пояснює правозахисник. — Ця абсолютно незаконна і дика навіть для росіян ухвала була скасована після “референдуму” наприкінці вересня 2022 року про приєднання “ДНР” до РФ, і частину в’язнів звільнили. Яку саме частину, і куди поділися решта — невідомо. Є версія, що їх перевезли до російських місць позбавлення волі, де їх засуджують російські суди “за протидію спеціальній військовій операції”.
“Суди” і приховане беззаконня
Деяких цивільних заручників Росія вважає військовополоненими. Частина — отримує статус, “людей, які протидіють СВО”.
— Це неправовий термін, — наголошує Євген Захаров. — У кримінальному кодексі Російської Федерації немає такої кваліфікації — це ніщо з погляду права!
В такому неправовому статусі людина може залишатися дуже довго. Або взагалі не мати жодного статусу — на всі запити стосовно людини надходить відповідь: “триває перевірка”.
Втім, як каже Олександр Павліченко, лише невелика кількість викрадених людей проходить по так званим “судовим процедурам”: їм висунуто обвинувачення, вони мають адвокатів, відбуваються видимі судові процедури або процеси. Таких осіб налічується до кількох сотень.
— Набагато більше осіб просто заховані, вони інколи перебувають навіть не під персональними даними, а під номерами в установах здебільшого на непідконтрольній Україні території. Перевозять полонених до Маріуполя, Бердянська, де вони просто зникають у сірій зоні. Вони не потрапляють у систему ФСІНа (Федеральної служби виконання покарань РФ). Це темна діра навіть у відсутності права. Це умисне переміщення людей з неможливістю відслідкувати, хто де перебуває, в яких умовах… Неможливо встановити персональні дані цих осіб.
Саме так зник чоловік Тетяни Маріної, іспанський волонтер Маріано Гарсія Калатаюд. Жінка долучилася до ГО “Цивільні в полоні”.
— Наразі невідомо, де мій чоловік. Останнє відоме місце його перебування, підтверджене свідками, це СІЗО№2 міста Сімферополь. А потім його перевезли у тюрму на Чонгарі. Це новий заклад у системі ФСІН. Він ще не проходить ані по “Зонателеком”, його немає у жодній картотеці. Це така таємна тюрма. Я думаю, вони вирішили вилучити Маріано з інформаційного простору. Я отримала від Чорноморської прокуратури РФ листа про те, що “1.06 2023 року громадянин Іспанії Маріано Гарсія Калатаюд перетнув міжнародний автомобільний пункт пропуску Джанкой у напрямку Херсонської області”. Невідомо, як саме він перетнув цей кордон — як вільна людина чи у складі конвою. На Чонгарі його слід загубився…
Умови в полоні
Як розповідають правозахисники, станом на сьогодні відомо про понад сто місць утримання українських цивільних і військовополонених.
— Умови там жахливі, — каже Наталія Ящук. — Люди хворіють на туберкульоз. За нашими даними, це 20 % серед незаконно утримуваних осіб. Їм не надається медична допомога, харчування у них жахливе.
Полонених часто утримують в тому самому одязі, в якому їх забрали. Не надають засобів гігієни. Погано годують, іноді навмисно псують харчі. Навіть знаючи, де перебуває полонений, рідні не можуть відправити йому найнеобхідніше — ліки і теплий одяг. При цьому українців часто етапують далеко вглиб Росії, в місця із суворим кліматом.
Ще один міжнародний злочин, який вчиняють над нашими цивільними вже в полоні, — примусова паспортизація, нагадує Наталія Ящук:
— Якщо людина незламна, її поміщають в ШИЗО, там катують, доки людина не погоджується взяти паспорт громадянина РФ.
А що міжнародні органи?
Відсутність дієвого моніторингу і контролю з боку міжнародних гравців була очевидною ще десять років тому. Відтоді ця проблема так і не була вирішена.
— На окупованій українській території і в РФ, куди вивозять українців, немає контролю з боку міжнародних інститутів, таких як МКЧХ, місія ОБСЄ, — каже Олександр Павліченко. — Вони мали б здійснювати незалежні візити до місць несвободи і з’ясовувати, кого тримають, в яких умовах, на яких підставах… Міжнародне договірне право діє дуже вибірково. Коли ми бачимо якісь картинки відвідування представниками МКЧХ, наприклад, Сімферопольського СІЗО, то це до певної міри підготовлений процес. Навіть коли людину віддають на обмін, її підгодовують, підліковують, дають пожити в кращих умовах. І тоді вже на виході її фільмують, з нею зустрічаються представники міжнародних інституцій, створюючи більш-менш благополучну картинку.
Відповідь держави
Україна намагається залучити до порятунку наших цивільних якомога більше іноземних партнерів.
— 6 лютого відбулося перше засідання міжнародної коаліції зі створення платформи для звільнення цивільних осіб, — каже Олександр Кононенко, представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в системі органів сектору безпеки і оборони. — Платформа створена за аналогією з Міжнародною коаліцію з повернення українських дітей. Крім України, співголовами цієї коаліції є Канада і Норвегія, багато держав висловили попереднє бажання увійти до цієї групи. Позитивний досвід, напрацьований щодо повернення дітей, може сприяти і поверненню інших цивільних громадян.
Вікторія Петрук, експертка Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, повідомила, що найближчим часом до законодавства будуть внесені зміни і питання повернення цивільних офіційно увійде в зону відповідальності Коордштабу. Хоч тут вже давно і так займаються цими справами — неофіційно.
Втім, українське законодавство потребує більших змін.
— Закон забороняє переводити кошти на непідконтрольну територію, навіть кримським татарам, які перебувають в судових процесах і потребують адвоката, — пояснює Олександр Павліченко. — Можливість гуманітарної допомоги, потреби в медичному забезпеченні, харчуванні, гігієни — це має стати одним із напрямків державної політики. Крім того, має бути створений єдиний реєстр таких осіб. Зараз реєстри є в різних відомствах: МВС, СБУ, Коордштабі, неурядових організаціях. Потрібна уніфікація і максимально перевірена інформація, зведена в одне місце, щоб розуміти, скільки насправді людей у полоні, і можна було напрацьовувати міжнародні механізми щодо повернення цивільних осіб.
Допомога правозахисників
Новий проєкт ХПГ присвячений пошуку військовополонених та цивільних, зниклих безвісти або затриманих на окупованих територіях, а також допомозі їхнім родинам.
— Ми опитуємо тих, кого вже обміняли, — пояснює процес пошуку Євген Захаров. — Вони розповідають, з ким вони сиділи і де. Крім того, використовуємо відкриті джерела. Третій спосіб пошуку — це листи із запитами. Щодо кожної людини ми надсилаємо до 10 запитів в українські організації і до 40 — в російські і квазідержавні органи “ЛДНР” і Криму. Іноді нам просто підтверджують місце утримання людини, а у так званій “ДНР” після наших звернень звільнили двох в’язнів. Іноді відповідають, що людина в Росії, але не кажуть, де саме. Це теж позитивний результат. Родина знає, що людина жива.
Також ХПГ допомагає тим, хто вже засуджений і відбуває покарання в РФ. До роботи долучаються російські правозахисники, адвокати, які за законом мають право увійти в установу виконання покарань і побачитися з українськими в’язнями.
Родини полонених та безвісти зниклих можуть отримати в ХПГ юридичну, психологічну, гуманітарну, а в деяких випадках навіть медичну допомогу.
Крім того, Харківська правозахисна група запустила гарячу лінію, на яку можуть зателефонувати люди, яким хоч щось відомо про військовополонених та цивільних, ув’язнених чи зниклих безвісти на окупованій території. Номер гарячої лінії — 0 800 20 24 02.
— Звичайно, ми не можемо дати жодних гарантій, — каже Євген Захаров. — Однак за роки нашої роботи нам вдалося знайти понад 30% людей, про яких нам повідомили.