Що таке злочини проти людяності?

Трохи менше ніж 70 років тому у нюрнберзькому Палаці правосуддя вперше у світовій історії прозвучали вироки високопосадовцям, яких особисто звинуватили в тому, що вчиняла держава.

Одним із нових злочинів, вчинення яких інкримінували нацистській верхівці, були злочини проти людяності, які увійшли до Статуту Нюрнберзького трибуналу.

Через війну Росії проти України злочини проти людяності знову стають актуальними: те, що вчиняють росіяни відносно мирного населення, змушує згадувати звірства нацистів на цій же землі понад 80 років тому.

Але що насправді означає цей термін і чому він потрібен нам окремо від воєнних злочинів та злочину геноциду?

“Злочин проти людства” формально згадується у 1915 році: країни Антанти звинуватили у його вчиненні уряд Османської імперії, реагуючи на масові вбивства вірмен. Проблема полягала в тому, що це була лише політична декларація, яка не могла ні припинити звірства, ані притягнути винних до відповідальності.

Людиною, завдяки якій злочини проти людяності змогли потрапити до Статуту Нюрнберзького трибуналу та згодом закріпитися на рівні міжнародного кримінального права, є Герш Лаутерпахт — австрійський та англійський юрист єврейського походження, який протягом 1915-1919 років навчався на юридичному факультеті Львівського університету.

Лаутерпахт мав тісні стосунки з Робертом Джексоном, суддею Верховного суду США, який був призначений представником, а згодом і головним обвинувачем від Сполучених Штатів на Нюрнберзькому процесі.

Під час обговорень майбутнього трибуналу представники союзників не могли знайти консенсусу через різні правові системи їхніх держав. Під час жвавих обговорень Лаутерпахт і запропонував Джексону ввести в міжнародне право новий термін, що охоплював би злочини виключно щодо цивільних — саме із цього питання радянські та американські юристи не могли дійти згоди. Він запропонував назвати злодіяння, вчинені над цивільними особами як окремими людьми, злочинами проти людяності.

Джексон прислухався до пропозиції.

Геноцид та злочини проти людяності: боротьба концепцій

Ввести у міжнародне право новий злочин прагнув й інший випускник львівського юрфаку — Рафал Лемкін, автор терміну “геноцид”. Однак Лемкін хотів захистити не людей в цілому, а окремі групи: саме слово “геноцид” є амальгамою з грецького кореня genos (плем’я, раса) і латинського cide (вбивство).

До створення власної концепції Лемкіна спонукали вже згадані масові вбивства вірмен в Османській імперії. Лемкін був обурений тим, що держава може настільки жорстоко поводитись зі своїм власним населенням, не несучи за свої дії жодної відповідальності.

Герш Лаутерпахт доволі холодно відзивався про концепцію геноциду Лемкіна: йому здавалося, що виділення злочинів проти окремої групи буде знижувати значення життя окремо взятої людини. Крім цього, він указував, що довести намір знищити саме окрему групу буде об’єктивно складно (і в цьому він не помилявся).

Згодом як геноцид, так і злочини проти людяності, стали частиною міжнародного кримінального права. Однак щодо злочинів проти людяності ми досі не маємо окремої конвенції, хоча ймовірно, що врешті-решт вона буде прийнята.

Уже після Другої світової злочини проти людяності зустрічалися у текстах низки міжнародних кримінальних процесів — наприклад, у статутах Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії, Міжнародного трибуналу щодо Руанди.

Зараз злочинам проти людяності присвячено окрему статтю 7 у Римському статуті. Вона передбачає, що 11 діянь можуть бути визнані злочином проти людяності, якщо вчинятимуться у рамках усвідомленого широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти будь-якого цивільного населення:

1. убивство
2. винищення
3. обернення в рабство
4. депортація або насильницьке переміщення населення
5. ув’язнення або інше жорстке позбавлення фізичної свободи в порушення основоположних норм міжнародного права
6. катування
7. зґвалтування, сексуальне рабство, примушення до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація чи будь-яка інша подібна за тяжкістю форма сексуального насильства
8. переслідування будь-якої групи або спільноти, яку можна ідентифікувати, за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, гендерними або іншими ознаками, що загально визнані неприпустимими згідно з міжнародним правом, у зв’язку з будь-яким діянням, зазначеним в цьому пункті, чи будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду
9. насильницьке зникнення осіб
10. злочин апартеїду
11. інші нелюдські діяння подібного характеру, що умисно заподіюють сильних страждань чи тяжких тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров’ю

Чому ж нам потрібен цей термін і недостатньо засуджувати лише воєнні злочини? Важливо, що злочини проти людяності не обмежені виключно подіями збройного конфлікту. Політичним режимам не завжди потрібна війна для терору проти власного населення, і цей терор не завжди спрямований проти окремої групи — а якщо навіть так, процес доведення буде снитися будь-якому юристу в нічних жахіттях, про що й застерігав Герш Лаутерпахт.

Ідея “злочинів проти людяності” — захистити саме цивільне населення, у той час як більшість воєнних злочинів можуть стосуватися як цивільних, так і військових. Мало хто скаже, що міжнародне право пропонує бездоганно надійний захист, навіть маючи в арсеналі ще один юридичний термін. Однак сто років тому на це можна було навіть не сподіватися.

Харківська правозахисна група надіслала до Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду подання щодо насильницьких зникнень у контексті російського вторгнення до України.