Стратегічна загроза у Стратегічному плані

Затверджено Стратегічний план щодо реалізації повноважень органів прокуратури у сфері кримінального переслідування за вчинення міжнародних злочинів на 2023-2025 роки.
Костянтин Задоя16 квітня 2024UA DE EN ES FR RU

Джерело: Depositphotos Источник: Depositphotos

Джерело: Depositphotos

15 вересня 2023 року Генеральний прокурор Андрій Костін затвердив Стратегічний план щодо реалізації повноважень органів прокуратури у сфері кримінального переслідування за вчинення міжнародних злочинів на 2023-2025 роки (Стратегічний план). Поява цього документу є добрим знаком, оскільки засвідчує, що кримінальні провадження щодо міжнародних злочинів одержують особливу увагу з боку органів прокуратури. Шкода лише, що Стратегічний план з’явився на десятому році від початку російської збройної агресії проти України. Ще більше шкода, що Стратегічний план дає занадто багато приводів для критики.

Засадничою вадою Стратегічного плану є те, що в ньому не знайшлося місця опису проблем, які, на думку Офісу Генерального прокурора (ОГП), існують у поточній практиці у справах про міжнародні злочини. Для порівняння — у преамбулі Комплексного стратегічного плану реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на 2023-2027 роки проблемним аспектам діяльності органів правопорядку присвячений окремий абзац. Відсутність подібного фрагменту в Стратегічному плані із самого початку підриває його вагу та значення. Без розуміння того, що ОГП вважає здобутком практики у справах про міжнародні злочини, а що — невдачею, складно оцінювати обґрунтованість і доцільність більшості проголошених у Стратегічному плані цілей, завдань та очікувань. Наприклад, правоохоронними органами України зареєстровано понад 100 тисяч проваджень у справах про воєнні злочини, які вчинені російськими військовими, однак вироки постановлені лише у лічених десятках проваджень. Чи вважає ОГП це здобутком чи проблемою? Викликають запитання й окремі положення Стратегічного плану, наприклад:

а) як випливає з його назви, план стосується кримінального переслідування міжнародних злочинів. При цьому в плані уточнюється, що для його цілей міжнародними є злочин геноциду, злочин агресії, воєнні злочини та злочини проти людяності, пов’язані з міжнародним збройним конфліктом на території України. Однак надалі у вступі вказується, що до числа міжнародних злочинів належить екоцид, хоча, згідно з міжнародним правом та навіть згідно із законодавством України, він не є проявом жодного з чотирьох згаданих вище злочинів.

б) п. 1.3. стратегічних цілей і завдань передбачає ініціювання прийняття змін до законодавства, яке забезпечує ефективне кримінальне переслідування за міжнародні злочини. По-перше, чи означає декларування такого завдання те, що чинне законодавство не дозволяє ефективно здійснювати кримінальне переслідування міжнародних злочинів? Ця неясність також дуже добре демонструє, що відсутність у Стратегічному плані розділу з описом наявних проблем є його серйозною вадою. По-друге, як випливає з нещодавно проведеного Українською Гельсінською спілкою з прав людини опитування українських прокурорів, більшість із них не вбачають необхідності внесення змін до законодавства задля покращення ефективності розслідування міжнародних злочинів в Україні. Це не може не викликати запитання про те, чи перебувають ОГП та його підлеглі “на одній сторінці” в питанні переслідування міжнародних злочинів;

в) у п. 4.1. стратегічних цілей і завдань йдеться про надання ефективної допомоги Міжнародному кримінальному суду (МКС), Спеціальному міжнародному трибуналу з переслідування злочину агресії, а також іноземним судам у здійсненні кримінального переслідування за міжнародні злочини, скоєні в Україні, згідно з принципом комплементарності. Однак звідки в ОГП впевненість у тому, що Спеціальний трибунал, створення якого лише обговорюється, буде діяти подібно до МКС на засадах принципу комплементарності, який відводить юрисдикції міжнародної судової установи допоміжний (субсидіарний) характер порівняно з національною юрисдикцією? Історії міжнародного кримінального правосуддя відомі й інші моделі співвідношення національної юрисдикції та юрисдикції міжнародних судових установ. Що ж стосується поширення принципу комплементарності на кримінальні провадження, що здійснюються іноземними судами, то це виглядає правовим нонсенсом, оскільки міжнародне право не містить правил, які б ставили одну національну юрисдикцію у комплементарне становище щодо іншої в питанні переслідування міжнародних злочинів.

Втім, найбільш проблемним виглядає задеклароване в п. 1.5. Стратегічного плану “впровадження системи визначення пріоритетності та відбору кримінальних проваджень на основі чітких та прозорих критеріїв”. Спеціальний доповідач ООН з питань просування істини, правосуддя, відшкодування шкоди та гарантій неповторення у своїй доповіді розмежовує визначення пріоритетності та відбір кримінальних проваджень, підкреслюючи, що визначення пріоритетності передбачає надання одним провадженням більшої уваги над іншими з огляду на об’єктивні критерії (більша тяжкість злочину, можливість судового розгляду за присутності обвинуваченого, високе посадове становище підозрюваних тощо), а відбір — розмежування випадків, які зазнають кримінального переслідування, та випадків, які не зазнають кримінального переслідування взагалі. В аспекті розслідування та переслідування міжнародних злочинів стратегія відбору проваджень виглядає вкрай сумнівною через свою явну суперечність принципу запобігання безкарності подібних злодіянь, який знайшов втілення в багатьох джерелах міжнародного права.

Можливо, ОГП вкладає в поняття “визначення пріоритетності” та “відбору” кримінальних проваджень якийсь інший зміст, проте за відсутності спеціальних пояснень текст Стратегічного плану створює враження, що метою органів прокуратури є встановлення бар’єру між випадками міжнародних злочинів, що будуть розслідуватися, та тими, що розслідуватися не будуть. На жаль, абсолютно не зрозуміло, як це узгоджується з численними зобов’язаннями України щодо запобігання безкарності діянь, що є міжнародними злочинами, які випливають з міжнародного кримінального та гуманітарного права й міжнародного права прав людини? Невиконання Україною цих зобов’язань шляхом відбору кримінальних проваджень даватиме потерпілим від тих діянь, що не будуть розслідуватися та переслідуватися, підстави висувати до України обґрунтовані юридичні претензії, наприклад шляхом звернень до Європейського суду з прав людини. Так само не зрозуміло й те, з огляду на які конституційні та законодавчі положення ОГП вважає себе повноважним запровадити відбір кримінальних проваджень у справах про міжнародні злочини?

Та й загалом ідея з відбором кримінальних проваджень виглядає особливо дивною у контексті того, що Стратегічний план стосується не міжнародних злочинів, що не мають зв’язку з Україною, а, навпаки, злочинів, вчинених на території України або проти громадян України. Якщо ОГП орієнтувався на те, що власну стратегію відбору справ має Офіс Прокурора МКС, то це докорінно невірна паралель, оскільки МКС був замислений як “суд останньої надії”, що за визначенням не буде розслідувати абсолютну більшість справ, які потенційно охоплюються його юрисдикцією, переслідувати та карати, у той час як основний тягар із запобігання безкарності міжнародних злочинів мають нести держави, що визнали юрисдикцію МКС.

Поділитися