Перше кримінальне провадження в США щодо воєнних злочинів, вчинених в Україні

6 грудня 2023 року США офіційно долучилися до числа тих держав, які порушили кримінальні провадження щодо воєнних злочинів, вчинених росіянами в Україні. Цього дня Міністерство юстиції США оприлюднило обвинувальний акт, згідно з яким четверо російських військових — Сурен Мкртчян, Дмитро Будник та двоє їх спільників, відомих лише за іменами Валерій та Назар, — обвинувачуються в тому, що в період з 2 по 12 квітня 2022 року вони вчинили низку серйозних порушень міжнародного гуманітарного права (МГП) стосовно громадянина США, який іменується в обвинувальному акті як V-1, в селі Милове Херсонської області.

Розгляньмо відповіді на деякі запитання, які можуть виникати у зв’язку зі справою Мкртчяна та інших.

Чи дійсно міжнародне право дає США підстави висувати обвинувачення російським військовим щодо подій, які трапилися на території України?

Так, і це не повинно викликати сумнівів. Сучасне міжнародне право дозволяє державам переслідувати та карати тих, хто вчинив злочини проти їх громадян. Це називається юрисдикцією за принципом пасивної правосуб’єктності, в якій немає нічого дивного, оскільки інтерес держави захищати власних громадян від протиправних посягань за кордоном є абсолютно легітимним.

Чи вірно, що саме заради подібних випадків США нещодавно внесли зміни до свого законодавства?

Наприкінці 2022 року Конгрес справді прийняв важливий закон, покликаний розширити юрисдикцію США щодо переслідування воєнних злочинів. Однак він стосується переслідування іноземних воєнних злочинців, які опинилися на американській території. Тож, навіть якби цей закон і не був прийнятий, США все одного могли б висунути обвинувачення російським військовим.

Які саме воєнні злочини інкримінують росіянам?

За законодавством США відповідальність за воєнні злочини передбачена двома положеннями Кодексу законів США (КЗ США): §2441 Воєнні злочини і §2442 Вербування та використання дітей-солдатів. При цьому §2441 не перераховує воєнні злочини прямо, як це, наприклад, зроблено в статті 8(2) Римського статуту Міжнародного кримінального суду, а відсилає до міжнародних договорів у сфері МГП, участь у яких бере США. У справі Мкртчяна та інших йдеться про такі зазначені в статті 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 1949 року (ЖК IV) серйозні порушення МГП (воєнні злочини) як нелегальне ув’язнення (пункт обвинувачення 2), катування (пункт обвинувачення 3) та нелюдяне поводження (пункт обвинувачення 4), вчинені щодо особи, яка перебуває під захистом цієї Конвенції.

З фактичного боку обвинувачення у катуваннях та нелюдяному поводженні зводяться в обвинувальному акті до по суті одних і тих самих дій: утримування потерпілого проти його волі, його побиття, погрози на його адресу сексуальним насильством та вбивством, а також імітація страти. За своїми ознаками воєнні злочини катувань та нелюдяного поводження багато в чому схожі між собою та різняться ступенем завданого постраждалому болю. Схоже, висуваючи стосовно одних і тих фактів обвинувачення й у катуваннях, й у нелюдяному поводженні, американські прокурори намагаються підстрахуватися на випадок, якщо суд не знайде переконливих доказів того, що поводження, якого зазнав V-1, досягало такого рівня завданого болю, що його можна кваліфікувати саме як катування.

І це далеко не єдиний прояв “юридичної підстраховки”, який можна помітити в тексті обвинувального висновку. У пунктах обвинувачення 2-4 послідовно вказується, що обвинуваченим ставиться у вину вчинення відповідних воєнних злочинів, або пособництво в їх вчиненні, або підбурювання до їх вчинення. Таке альтернативне обвинувачення цілком звичне для американської системи кримінальної юстиції й розраховане на випадки, коли прокуратура та суд по-різному дивитимуться на роль особи у вчиненні конкретного злочину.

Крім того, згідно з пунктом обвинувачення 1 росіянам ставиться у вину ще й злочин змови (§ 371 КЗ США) у воєнних злочинах. Таке обвинувачення висунуте на той випадок, якщо прокуратура не зможе довести участь Мкртчяна чи когось із його спільників у вчиненні нелегального ув’язнення, катувань чи нелюдяного поводження стосовно V-1 або навіть пособництво чи підбурювання до таких дій. Цей також звичний для американського кримінального судочинства підхід виглядає, однак, досить спірним у світлі міжнародного права, яке визнає відповідальність за змову у вчиненні геноциду, але не воєнних злочинів.

Які перспективи цієї справи та чи можуть росіян судити у США in absentia (заочно)?

На сьогодні перспективи цієї справи доволі туманні. Видача обвинувачених до США видається майже неймовірною, а згідно з позицією Верховного суду США заочний розгляд справи неможливий без присутності обвинуваченого на початку судового розгляду.

Чи міг би взяти справу Мкртчяна та інших до свого провадження Міжнародний кримінальний суд (МКС)?

Гіпотетично так, оскільки події трапилися на території України, а Україна вже давно визнала юрисдикцію МКС. Однак Офіс Прокурора МКС послідовно прагне висувати обвинувачення у воєнних та інших міжнародних злочинах тим, хто стоїть на найвищих щаблях владної вертикалі, залишаючи справи тих, хто стоїть на нижчих щаблях, національним юрисдикціям. Варто зауважити, що якби ця справа розглядалася МКС, то ймовірно правова кваліфікація дій обвинувачених мала б дещо інший характер. Зокрема, в обвинувальному акті прямо вказується, що Мкртчян та його спільники вчиняли стосовно V-1 дії сексуального характеру. На жаль, доволі застаріла правова рамка статті 147 ЖК IV, на яку спирається §2441 КЗ США, не дозволяє назвати речі своїми іменами, однак з погляду Римського статуту ці дії становлять окремий воєнний злочин — сексуальне насильство (стаття 8(2)(b)(xxii). Тож ця справа є зайвим підтвердженням того, наскільки важливо, щоб національна криміналізація воєнних злочинів максимально відповідала сучасному міжнародному праву.

Чи може Україна засудити цих російських солдатів та як це вплине на порушене в США провадження?

З огляду на те, які дії інкримінуються росіянам в США, у скоєному є ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 438 КК України (Порушення законів та звичаїв війни). Події трапилися на українській землі, тож Україна має щодо них територіальну юрисдикцію. Зрештою, в Україні вже неодноразово виносилися заочні вироки у справах про воєнні злочини. Таким чином, Україна цілком могла б порушити проти Мкртчяна та його спільників окреме кримінальне провадження й за наявності для того підстав засудити їх. Це жодним чином не перешкодило б руху провадження в США, оскільки між Україною та США не існує міжнародного договору, який би зобов’язував США визнати постановлений в Україні вирок та припинити розпочате в США кримінальне провадження.