Що може дати світу та Україні Люблянсько-Гаазька конвенція у боротьбі з міжнародними злочинами?

26 травня 2023 року в Любляні 80 держав, серед яких і Україна, схвалили текст Конвенції про міжнародне співробітництво розслідування та переслідування злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів та інших міжнародних злочинів.
Костянтин Задоя06 червня 2023UA DE EN ES FR RU

[Люблянсько-Гаазька конвенція]

26 травня 2023 року в Любляні (Словенія), 80 держав, серед яких і Україна, схвалили текст Конвенції про міжнародне співробітництво розслідування та переслідування злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів та інших міжнародних злочинів. Конвенцію відкриють для підписання в січні 2024 року в у Гаазі.

Чим важлива Люблянсько-Гаазька конвенція?

З середини ХХ століття міжнародне право визнає, що певні діяння прямо заборонені згідно з його нормами. Такі діяння є злочинами за міжнародним правом. Це злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. Норми міжнародного права, які забороняють ці злочини, утворюють окрему галузь міжнародного права — міжнародне кримінальне право.

Для переслідування та покарання злочинів за міжнародним правом міжнародне співтовариство може створювати міжнародні трибунали. Втім, ключова роль у здійсненні міжнародного кримінального права належить державам. На них лежить первинний обов’язок запобігати безкарності міжнародних злочинів на національному рівні. Виконання цього обов’язку, однак, часто виявляється ускладненим, оскільки винуватці злочинів за міжнародним правом зазвичай не очікують на правосуддя на території держави, яка стала місцем вчинення злочину, чи навіть на території держави свого громадянства, а шукають “безпечні гавані”, в яких вони могли б назавжди сховатися від слідства та суду. Через це кримінальне переслідування та покарання тих, хто вчинив міжнародні злочини, часто залежить від ефективного міжнародного співробітництва між державами. Таке співробітництво з-поміж іншого може передбачати видачу підозрюваних з однієї держави до іншої, передачу однією державою іншій кримінального провадження, виконання державою на власній території вироку, постановленого в іншій держав.

На жаль, історія свідчить про те, що міжнародне співробітництво держав у справах про злочини за міжнародним правом далеко не завжди ефективне. Держави, до яких надходить запит про міжнародне співробітництво у таких справах, часто схильні уникати його з різних, зокрема політичних, міркувань. Наприклад, влада Болівії неодноразово відхиляла прохання Франції про видачу Клауса Барбі, якого французька влада розшукувала за злочини проти людяності, вчинені під час Другої світової війни. Побоювання того, що міжнародне співробітництво виявиться неефективним, взагалі спонукало окремі держави вдаватися заради відправлення правосуддя до кроків, що самі по собі становлять порушення міжнародного права. Найяскравішим прикладом є доправлення ізраїльськими спецслужбами з території Аргентини до Ізраїлю всупереч процедурі видачі, а фактично — викрадення, Адольфа Айхмана, який під час Другої світової війни був організатором вбивства угорських євреїв.

Люблянсько-Гаазька конвенція покликана дати рішучі відповіді на проблеми, які вже багато десятків років супроводжують міжнародне співробітництво держав у справах про злочини за міжнародним правом. З-поміж іншого конвенція передбачає такі зобов‘язання держав щодо співробітництва у справах про злочин геноциду, злочини проти людяності та воєнні злочини (на жаль, щодо злочину агресії конвенція лише дозволяє державам на власний розсуд брати передбачені нею зобов‘язання):

1) Чітко встановлює, що ці злочини не визнаються політичними. Це означає, що одна держава не зможе відмовити іншій у видачі підозрюваного, наприклад, у воєнному злочині, лише з міркувань, що у першій державі сам вид злочину за визначенням називають політичним, а на політичні злочини міжнародне співробітництво між державами зазвичай не поширюється;

2) Категорично забороняє державам посилатися на сплив строків давності як на підставу для відмови у співробітництві;

3) Напряму вимагає, щоб держава, яка відмовляє іншій державі чи міжнародному кримінальному трибуналу у видачі особи за їх запитами, сама здійснила кримінальне переслідування щодо такої особи через можливе вчинення нею злочину геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів.

Немає сумнівів, що після набрання чинності Люблянсько-Гаазька конвенція стане важливим кроком вперед у здійсненні міжнародного кримінального права на національному рівні.

Яке значення Люблянсько-Гаазька конвенція може мати для України?

У випадку підписання та ратифікації Люблянсько-Гаазька конвенція відкриє для України додаткові можливості переслідувати та карати російських громадян, які вчиняла міжнародні злочини на українській території. Звісно, конвенція не допоможе дістатися тих, хто переховуватиметься на російській території, адже Росія не брала участі в підготовці тексту договору та навряд чи приєднається до нього в осяжній перспективі, однак конвенція зробить світ значно менш “безпечним” для тих, хто вирішить поїхати за кордон, адже в схваленні тексту документа 26 травня 2023 року брали участь не лише європейські, але й азійські, африканські та латиноамериканські держави. Тож конвенція, вочевидь, відкриє для України низку юридичних “стежок”, якими, хочеться вірити, українські правоохоронці скористаються максимально ефективно.

З іншого боку, Люблянсько-Гаазька конвенція не повинна викликати завищених очікувань. Наприклад, вона вкрай обмежено допоможе в переслідуванні та покаранні винуватців злочину агресії, який чинять проти України російські посадовці, оскільки, як йшлося вище, текст договору не містить беззастережних “жорстких” зобов’язань щодо цього злочину за міжнародним правом. Так само не схоже, що конвенція спростить переслідування та покарання тих російських громадян, які перебуватимуть на території таких географічно близьких і до України, і до Росії держав, як-от Азербайджан, Вірменія чи Туреччина, оскільки ці держави не виявляють зацікавленості до цього міжнародного договору. Та й загалом, 80 держав, які брали участь у схваленні тексту цього договору, це, звісно, не мало, але, з іншого боку, нині членами ООН є 193 держави.

Крім того, слід пам’ятати, що Люблянсько-Гаазька конвенція не лише відкриє для України нові можливості, але й покладе на неї зобов’язання зробити “домашню роботу” над вдосконаленням національного законодавства. Наприклад, конвенція вимагає держав-учасниць забезпечити криміналізацію на національному рівні діяння, що згідно з міжнародним правом є злочином геноциду, злочинами проти людяності та воєнними злочинами. Через це актуалізуються дві проблеми, зокрема проблема відсутності в кримінальному законодавстві України окремого положення щодо злочинів проти людяності та проблема недосконалості його положень щодо воєнних злочинів. Обидві проблеми давно міг розв’язати ухвалений ще 7 червня 2021 року Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права”, але його так і не підписав Президент України.

Поділитися