Бездіяльність як шлях до безкарності

За 10 років жоден суд так і не розглянув питання: чи були злочини проти учасників Революції гідності злочинами проти людяності?
Костянтин Задоя 11 березня 2024UA DE EN ES FR RU

[майдан]

Десять років потому події Революції гідності міцно вкоренилися в українській суспільній думці як переломний момент в історії незалежної України. За цей час вони навіть встигли стати частиною шкільного курсу історії. Втім, і досі відсутня кваліфікація злочинів проти учасників Революції гідності: чи були вони злочинами проти людяності? Ясність могли б принести Міжнародний кримінальний суд (МКС) чи українські суди, однак на сьогодні її немає.

Найгірше полягає в тому, що такий стан речей зумовлений не тим, що судовий процес затягується через втечу обвинувачених чи через надзвичайну велику кількість доказів, які має дослідити суд, а тим, що з далеких від права причин навіть не склалося передумов для того, щоб на міжнародному чи на національному рівні відбувся б судовий процес, під час якого було б розглянуто питання про відповідальність конкретних осіб за акти насильства чи переслідування проти учасників Революції гідності як за злочини проти людяності.

За цю ситуацію, яка не викликає жодної емоції, крім глибокого розчарування, та вкрай далека від ідеалів міжнародного кримінального правосуддя й ідеї запобігання безкарності міжнародних злочинів, Гаага та Київ відповідальні рівним чином.

Незабаром сплине десять років від моменту, коли Україна вперше визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС), скориставшись статтею 12(3) Римського статуту МКС від 1998 року (РС), яка дозволяє державам визнавати юрисдикцію цієї міжнародної судової установи ad hoc (для конкретного випадку), не ратифікуючи Римський статут. Хоча в Україні перший випадок визнання юрисдикції МКС зазвичай пов’язують із заявою Верховної Ради України (ВРУ) від 25 лютого 2014 року, проте сам суд послідовно вважає, що його юрисдикція стосовно подій в Україні випливає із ноти Міністерства закордонних справ України від 17 квітня 2014 року, яка ґрунтувалася на заяві ВРУ.

Хай там що, але мотиви цих кроків української влади були очевидними. Визнання Україною юрисдикції МКС було реакцією на численні випадки насильства та переслідувань, яких зазнали учасники Революції гідності в листопаді 2013-лютому 2014 років. У своїй заяві від 25 лютого 2014 року ВРУ прямо назвала їх злочинами проти людяності, які згідно зі статтею 7(1) Римського статуту МКС від 1998 року (РС) визначаються як вбивства, катування, переслідування та інші нелюдські діяння, вчинені в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти будь-якого цивільного населення.

25 квітня 2014 року Офіс Прокурора МКС (ОП МКС) розпочав так зване попереднє вивчення ситуації в Україні в період між 21 листопада 2013 року та 22 лютим 2014 року. У рамках цієї процедури ОП МКС мав з’ясувати, чи достатньо підстав вважати, що в рамках цієї ситуації сталися злочини, які належать до юрисдикції МКС, зокрема злочини проти людяності, та чи варті ці злочини уваги суду.

На жаль, попереднє вивчення ситуації в Україні від самого початку перебувало в “замороженому” стані. Головною причиною цьому, як видається, була консервативна позиція Офісу Прокурора МКС. У звіті про хід попереднього вивчення ситуацій за 2015 рік, з одного боку, зазначається, що “акти насильства, ймовірно вчинені українською владою в період з 30 листопада 2013 року по 20 лютого 2014 року, можуть становити “напад, спрямований проти цивільного населення” згідно зі статтею 7(2)(a) [РС]”, а, з іншого боку, констатується, що “є обмежена інформація, яка б підтверджувала висновок про те, що ймовірний напад, здійснений у контексті протестів на Майдані, був широкомасштабним або систематичним”.

У наступних звітах за 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки Офіс Прокурора МКС наполегливо повторював цю позицію. Кажучи простою мовою, в ОП МКС не викликало сумнівів, що акти насильства та переслідувань проти учасників Революції гідності сталися та мали непоодинокий характер, однак Офіс вважав, що кількості таких актів все ж недостатньо для того, щоб вважати їх широкомасштабними чи систематичними, як це передбачає визначення злочинів проти людяності в статті 7(1) РС.

Звісно, широкомасштабність та систематичність як ознаки злочинів проти людяності залишають правозастосувачам широке поле для розгляду (дискреції) стосовно оцінки відповідних подій, однак, з іншого боку, міжнародне право не передбачає, що про злочини проти людяності може йтися лише у випадках, коли кількість актів насильства (переслідувань) становить десятки чи навіть сотні тисяч. Тому складається враження, що стримана позиція Офісу Прокурора МКС була зумовлена міркуваннями не юридичного, а бюрократичного характеру.

За стриманістю правових оцінок ховається побоювання того, що визнання актів насильства (переслідувань) щодо учасників Революції гідності злочинами проти людяності змусить ОП МКС давати аналогічну правову кваліфікацію схожим за масштабом ситуаціям в інших країнах, а це в підсумку може виявитися неспівмірним з кадровими та фінансовими спроможностями Офісу.

Повноцінне розслідування ситуації в Україні, яке Офіс Прокурора МКС розпочав у березні 2022 року після того, коли російське вторгнення в Україну набуло максимально широких масштабів, формально охоплює й період між 21 листопада 2013 року та 22 лютим 2014 року, однак вкрай сумнівно, що ОП МКС віддасть перевагу справам десятирічної давнини перед справами щодо воєнних злочинів, які фіксуються ледь не кожного дня, починаючи з 24 лютого 2022 року. Особливо з урахуванням того, що нікуди не поділася скептична позиція Офісу щодо правової кваліфікації подій 2013-2014 років як злочинів проти людяності.

Брак уваги МКС до подій 2013-2014 років могло б компенсувати ефективне національне розслідування, оскільки принцип компліментарності, який лежить в основі діяльності МКС, зрештою, покладає основний тягар кримінального переслідування та покарання міжнародних злочинів на держави, а не на МКС. Однак в Україні ефективного розслідування подій 2013-2014 років подій по суті не відбулося. Правовій кваліфікації актів насильства та переслідувань щодо учасників Революції Гідності як злочинів проти людяності перешкоджає те, що український кримінальний закон не знав такого виду злочину станом на 2013-2014 роки, і не знає його понині.

Прийнятий у 2021 році Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права” усуває цю прогалину, однак він вже майже три роки не підписується Президентом України й тому не набув чинності. Звісно, можна сказати, що набрання цим законом чинності нічого не змінить для справ про події, що сталися раніше, адже кримінальний закон не має зворотної дії в часі. Проте є чимало прикладів того, як іноземні держави, наприклад Латвія чи Естонія, застосовували нові кримінальні закони, які встановлювали відповідальність за міжнародні злочини на національному рівні, до подій минулого й при цьому така практика одержувала схвалення з боку Європейського суду з прав людини, адже в подібних ситуаціях національні закони лише підтверджують факт того, що відповідні діяння вже були визнані раніше злочинами міжнародним правом.

У будь-якому випадку складно назвати успішною спробу українських органів кримінальної юстиції переслідувати акти насильства та переслідувань, скоєних проти учасників Революції гідності, не як злочини проти людяності, а як “загальнокримінальні” злочини (наприклад, як “звичайне” умисне вбивство чи перевищення влади або службових повноважень).

Чимало справ було закрито у зв’язку зі спливом строків давності, хоча згідно з міжнародним правом злочини проти людяності не мають строки давності. У тих же випадках, коли справа все ж завершувалася обвинувальним вироком, як-от справа про вбивства на Майдані Незалежності 20 лютого 2014 року, суди за відсутності законодавчого положення про злочини проти людяності розглядали окремі епізоди насильства чи переслідувань “ізольовано” від загальної канви подій листопада 2013-лютого 2014 років, що в підсумку юридично радше заперечує, ніж підтверджує, що такі епізоди були контекстуально зв’язані поміж собою.

Поділитися