Вацлав Гавел і Україна

Я щиро вдячний за рішення включити мене в shortlist премії імені Вацлава Гавела. Його ім’я і вчинки стали у Центрально-Східній Європі символом інтелектуального протистояння диктатурі, перемоги вільного розуму та вільного слова над насильством, державною брехнею та лицемірством. Не лише в словах, але й у своїх конкретних політичних діях він завжди залишався відвертим, чесним і послідовним. Його розуміння світу, культурний світогляд і політична філософія є вкрай потрібними для моєї країни.

Гавел писав: ми повинні залишити зарозумілі сподівання на те, що світ є книгою інструкцій, яку можна прочитати; інформаційним цілим, яке можна закласти в комп’ютер, щоб витягти з нього готові рецепти. Навпаки, все, що відбувається, свідчить про те, що наш час вимагає вивільнити з ув’язнення такі сили, як архетипова мудрість; неповторний досвід світу; почуття справедливості; здатність дивитися на все чужими очима; особиста відповідальність; смак, мужність і співчуття; віра в таємницю й важливість конкретних вчинків, які, однак, зовсім не є універсальним ключем до порятунку.

Ця декларація свободи, індивідуалізму й терпимості різко контрастує з українськими обмеженнями ринку, інформації та академічної свободи; недовірою до вільного земельного ринку, низьким рівнем соціального капіталу, підозріливим ставленням національної інтелігенції до свободи вираження поглядів і терпимості, масовою нелюбов’ю до заможних людей і упевненістю в тому, що всі крадуть на тлі масової корупції.

В умовах збройного конфлікту з Росією всі ці та інші радянські рудименти стали ще гострішими і ще болючіше впливають на стан Української держави та суспільства.

Очевидне бажання керівництва РФ знищити Українську державу і всіх тих, хто по-справжньому усвідомлює себе її громадянами, не залишає простору для компромісу. Наш ворог б’є по мирному населенню та системам життєзабезпечення, намагаючись посіяти страх і примусити до капітуляції.

Ми не можемо погодитися на деескалацію і припинення вогню, оскільки це означає дозвіл на зміцнення оборони загарбника, фактичну згоду на продовження вбивств, зникнень, катувань та сексуального насильства.

Нарешті, це також означає визнання того, що останні 80 років існування міжнародного права можна викинути на смітник. Адже Росія зможе вторгнутися до іншої країни, і це не матиме жодних наслідків. Тому нам потрібна тільки перемога, необхідною умовою якої є звільнення від російської окупації всіх українських територій в кордонах 1991 року. Але умовою не достатньою.

Одним із моїх занять, починаючи з березня минулого року, є керівництво великим проектом, присвяченим збору інформації та документуванню злочинів, вчинених російськими військовими проти мирних мешканців України та цивільних об’єктів, які попередньо можна кваліфікувати як воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид.

Ми зафіксували дані про десятки тисяч цивільних смертей та поранених, зруйнованих або суттєво пошкоджених цивільних об’єктів. Постраждалим від злочинів ми надаємо не тільки правову, але й психологічну, грошову, медичну, гуманітарну допомогу. Її отримали тисячі родин.

Природно, що переживання частки цього кошмару в своєму житті тягне за собою ненависть до керівництва російської держави та російських воєнних. Ця ненависть найчастіше переноситься на все російське — країну, громадян, мову, літературу та мистецтво. Можна сказати, що вона стає всеохоплюючою.

Саме внаслідок панування ненависті в суспільної свідомості сьогодні особливо гостро усвідомлюється аксіоматика прав людини: правда є вищою за закон; вище за правду — справедливість; вище справедливості — милосердя; вище милосердя — любов. Ненависть руйнує насамперед тих, хто ненавидить, вона спустошує душу.

Я вважаю, що ненависть є природною на полі боя, де російський солдат має бути знищений. Але щойно такий солдат потрапив у полон, ненависть має відступити. Як мінімум для того, щоб убезпечити себе від перетворення на вбивцю неозброєного. Уникнути в боротьбі з “Драконом” перетворення на такого ж “Дракона”. Інакше перемога буде пірровою.

Ненависть до всіх росіян є ірраціональною: не можна оцінювати людей за їхнім громадянством, а тільки — за їх діями і словами. І не можна забувати, що хоча відкритих опонентів путінському режиму й небагато — не більше 5% від чисельності населення РФ — але вони публічно виступають проти російської агресії, наражаючись на кримінальне переслідування з термінами покарання в 15 років. Ці люди часто допомагають українським біженцям виїхати з Росії, збирають для них кошти.

Ще більш безглуздою, хоч і зрозумілою, є ненависть до російської мови, літератури та мистецтва. І я цілковито заперечую цькування, яким піддають українських письменників за спільний публічний виступ з письменниками російськими, якщо ці останні є відомими антипутіністами.

Я переконаний у тому, що нам потрібен діалог для підтримки антиімперської течії в російській культурі, яка завжди в цій культурі існувала (Чаадаєв, Бердяєв, Федотов, Померанц, Авєрінцев), але сьогодні поки що програє прихильникам диктатури. Видалення з бібліотечного фонду та утилізацію наявних у ньому книжок російською мовою інакше як інфантильністю я назвати не можу.

Поруч з любов’ю завжди йдуть співчуття й милосердя. Українці стали більш людяними й співчутливими один до одного. Загальна біда нас згуртовує. Але ще більш суттєвим є те, що нас згуртовують цінності, рельєфно означені Вацлавом Гавелом: любов до свободи, незалежність, прихильність до демократії, заперечення авторитаризму.

Справді, унікальний досвід і приклад Гавела тут просто зачаровує. Зокрема, коли йому як президенту запропонували обмежити виїзд інтелігенції закордон, він відмовився, бо не міг допустити, щоб свобода людини стала “меншою, ніж у ластівки”.

Ми воюємо за свободу, незалежність, права людини, демократію. Ми вистоємо, і біда відступить. І тоді цінності Вацлава Гавела стануть ще більш глибоко усвідомленими. Я також сподіваюсь, що ця війна призведе до повалення путінського режиму. Це дасть можливість притягнути до відповідальності керівництво РФ, кремлівських пропагандистів, а також усіх тих, хто віддавав безпосередні накази вчиняти злочини і хто виконував ці накази. Свого часу ми вважали німецький народ жертвою нацизму. Нині ми маємо вважати російський народ жертвою злочинного путінського режиму.

І як німецький народ пройшов через денацифікацію, так і російський народ має пройти через депутінізацію та декомунізацію. Але усе це ми маємо здійснити, не відмовляючись й не порушуючи Гавелового спадку.