Тимчасова спеціальна парламентська комісія, яку (не) можна було не створювати

1 липня 2022 року Верховна Рада України (ВРУ) утворила Тимчасову спеціальну комісію з питань міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України (Комісія). Комісія була уповноважена працювати впродовж року, а 23 серпня 2023 року Голова ВРУ оголосив на пленарному засіданні про припинення її діяльності. Яку ж спадщину Комісія залишає по собі? Як видається, вкрай скромну.

Основними завданнями Комісії були:

1. Підготовка і доопрацювання проєктів законів та інших актів Верховної Ради України з питань: імплементації принципів і норм міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права, що регулюють поведінку сторін конфлікту та встановлюють відповідальність за вчинення міжнародних злочинів; дотримання та захисту прав і свобод осіб, які перебувають у районі ведення бойових дій та на тимчасово окупованих територіях (цивільне населення, поранені та хворі, військовополонені та інші), захисту цивільних об’єктів, у тому числі культурних цінностей, під час воєнного стану;
2. Здійснення попереднього розгляду та підготовки висновків щодо проектів загальнодержавних програм, надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів України, денонсації міжнародних договорів України з цих питань;
3. Здійснення взаємодії з Кабінетом Міністрів України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини з питань дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина в районі ведення бойових дій та на тимчасово окупованих територіях (цивільне населення, поранені та хворі, військовополонені та інші).

Кожне з цих завдань виглядає важливим та нагальним з огляду на те, що станом на момент створення Комісії Україна вже тривалий час перебувала у вирі розв’язаного Російською Федерацією збройного конфлікту, який 24 лютого 2022 року набув максимально широкого масштабу. За таких умов створення спеціальної парламентської структури, яка б опікувалася питаннями міжнародного гуманітарного та кримінального права й питаннями забезпечення прав людини в районі ведення бойових дій та на тимчасово окупованих територіях, виглядало цілком раціональним та виправданим кроком. Проте реальна діяльність Комісії виявилася вкрай далекою від того, що можна було б назвати успішним виконанням Комісією поставлених перед нею завдань.

По-перше, Комісію було визначено головним комітетом лише щодо одного законопроєкту, а саме — проєкту Закону “Про застосування та дотримання норм міжнародного гуманітарного права в Україні” № 8628 від 6 грудня 2022 року. Незрозуміло, чому при цьому Комісію не було визначено головним комітетом, наприклад, стосовно численних законопроєктів про внесення змін до Кримінального кодексу України (КК), пов’язаних з ситуацією збройного конфлікту. Наприклад, урядовий проєкт Закону “Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України” № 7290 від 15 квітня 2022 року (передбачає масштабні зміни до КК, покликані гармонізувати його положення з нормами міжнародного кримінального права в питанні відповідальності за злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії). Проєкт Закону “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо насильницького переміщення особи за межі території України” № 9204 від 13 квітня 2023 року або проєкт Закону “Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо здійснення примусової мобілізації в незаконні збройні чи воєнізовані формування, створені на тимчасово окупованій території, та/або збройні чи воєнізовані формування держави-агресора” № 8325 від 30 грудня 2022 року.

По-друге, Комісія не була успішною навіть у “просуванні” єдиного законопроєкту, стосовно якого була головним комітетом. Комісія оперативно рекомендувала прийняти законопроєкт № 8628 в першому читанні (за основу) ще 26 грудня 2022 року, однак надалі він був відкладений у парламентську “шухляду” й досі залишається без руху.

По-третє, для розгляду низки законопроєктів, як-от проєкту Закону “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та суміжні кримінальні правопорушення” № 7570 від 20 липня 2022 року, Комісію було визначено не як головний, а як інший комітет. Однак стосовно жодного із них Комісія навіть не спромоглася надати висновку про можливість прийняття в першому читанні.

По-четверте, вкрай дивне враження залишає звіт Комісії за підсумками її діяльності. Наприклад, значна його частина присвячена участі членів Комісії в різноманітних заходах та зустрічах, тематика яких пов’язана з російською збройною агресією проти України. Втім, складно зрозуміти, як конкретно це сприяло, наприклад, реалізації такого завдання Комісії як імплементація принципів і норм міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права. Ще більша частина звіту є фактично узагальненою статистичною інформацією, наданою органами виконавчої влади, як-от інформація про кількість кримінальних проваджень стосовно кримінальних правопорушень, вчинених у зв’язку зі збройним конфліктом, або про кількість внутрішньо переміщених осіб. З іншого боку, зі звіту не зрозуміло, наприклад, як саме Комісія взаємодіяла з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини з питань дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина, які знаходяться в районі ведення бойових дій та на тимчасово окупованих територіях, хоча така взаємодія прямо згадується з-поміж основних завдань Комісії.

Тож у підсумку доводиться констатувати, що діяльність Комісії стала одним із численних прикладів в історії українського парламентаризму, кола раціональна та корисна ідея, на жаль, не знаходить належного втілення в життя, а її вкрай низька ефективність є свідченням того, що питання міжнародного гуманітарного та кримінального права так і не одержали з боку парламенту тієї уваги, яку б вони мали одержувати з огляду на те, що Україна вже десятий рік перебуває в стані міжнародного збройного конфлікту.