Правоохоронці розслідують 306 фактів страти українських військовополонених росіянами
Згідно з нормами міжнародного гуманітарного права, комбатант, який припиняє участь у бойових діях, отримує захищений статус особи, що вибула зі строю (hors de combat). Це правило вступає в дію автоматично, щойно військовослужбовець складає зброю та виявляє намір здатися, опиняється під владою ворожої сторони або отримує поранення, через яке фізично не здатний продовжувати бій. З цієї миті він перестає бути законною військовою ціллю. Попри це, українські правоохоронні органи, правозахисники та незалежні міжнародні моніторингові місії системно фіксують протилежну практику з боку збройних сил РФ.
Один із нещодавно зафіксованих епізодів вбивства українських військовополонених стався 11 квітня 2026 року неподалік населеного пункту Ветеринарне в Харківській області. За даними Офісу Генерального прокурора, російські військовослужбовці взяли в полон чотирьох бійців однієї з механізованих бригад Збройних сил України, після чого вбили їх. Злочин стався під час офіційно оголошеного Великоднього перемир’я. Правоохоронці розпочали досудове розслідування. Дії російських військовослужбовців кваліфікували за частиною 2 статті 438 Кримінального кодексу України — порушення законів та звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством.
За даними Офісу Генерального прокурора, станом на травень 2026 року українські правоохоронці розслідують 306 фактів убивств українських військових на полі бою після здачі в полон. Ці епізоди об’єднані у 116 кримінальних проваджень. У прокуратурі уточнюють, що йдеться про військових, яких убили після того, як вони склали зброю або не могли чинити спротив через поранення. Ця статистика не включає загиблих українських військовополонених у колонії в Оленівці.
Ще у травні уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що наразі вже відомо про 337 страт українських військових, які потрапили в російський полон. За його словами, катування, наруга та страти українських бійців не є поодинокими випадками, а свідчать про свідому практику Росії. Омбудсман також наголосив, що одних заяв про “глибоке занепокоєння” з боку міжнародних партнерів недостатньо — світ має переходити до рішучих дій у відповідь на злочини Росії проти українських військовополонених.
Служба безпеки України також повідомляла, що станом на 15 квітня 2026 року у справах про страти українських військовополонених офіційні підозри оголошено дев’ятьом російським військовослужбовцям. Обвинувальні акти щодо семи з них уже скеровано до суду, а п’ятьох воєнних злочинців визнано винними та засуджено.
У лютому 2026 року український суд уперше виніс вирок за вбивство українських полонених саме на території Курської області. Шевченківський районний суд Києва засудив до довічного ув’язнення російського військовослужбовця Володимира Іванова, якого визнали винним у розстрілі двох українських військовополонених. Сам злочин стався 9 січня 2025 року в лісі поблизу села Гуєво Курської області РФ. За матеріалами справи, Іванов разом з іншими російськими військовими розстріляв двох бійців української територіальної оборони — Івана Кондратюка та Віктора Ляпоту. Українські військові вже склали зброю, підняли руки та не чинили спротиву, а отже, не могли бути законною військовою ціллю. Момент вбивства зафіксував український безпілотник. Згодом українські військові вистежили злочинців і взяли Іванова в полон. На суді він повністю визнав свою провину. Загалом Іванов став уже третім російським військовим, який отримав вирок в Україні за такий злочин. Крім того, суд постановив, що Іванов та уряд Росії мають виплатити 50 мільйонів гривень компенсації 14-річному сину одного із загиблих захисників.
Український правозахисник Андрій Яковлєв у матеріалі Укрінформу зазначав, що до злочинів проти українських полонених може бути причетне і вище військове командування РФ. На його думку, командири та високопосадовці не могли не знати про те, що роблять їхні підлеглі, особливо якщо такі випадки повторюються і набувають масового характеру. Якщо вбивства полонених фіксуються на різних напрямках, якщо російські військові публічно виправдовують жорстокість, а командування не зупиняє такі дії й не карає винних, це може свідчити про толерування злочинної практики або про неформальні накази.
З погляду міжнародного гуманітарного права вбивство військовополонених є одним із найтяжчих порушень. Спільна стаття 3 Женевських конвенцій забороняє насильство щодо людей, які не беруть активної участі в бойових діях. До цієї категорії належать, зокрема, військові, які склали зброю, були затримані, поранені або з інших причин більше не можуть брати участь у бою. Окремо Третя Женевська конвенція вимагає гуманного поводження з військовополоненими. Вони мають бути захищені від насильства, залякування, приниження та незаконного позбавлення життя. Будь-яка дія держави, яка призводить до смерті полоненого або серйозно загрожує його здоров’ю, розглядається як грубе порушення Конвенції. Так само звичаєве міжнародне гуманітарне право забороняє атакувати осіб hors de combat — тобто тих, хто вже перебуває під владою протилежної сторони, є беззбройним, пораненим або чітко висловив намір здатися. Для таких людей війна в юридичному сенсі вже припинилася: вони не можуть бути ціллю, їх потрібно захищати.
