Чому росіяни не звільняють цивільних українців?

У місцях позбавлення волі (МПВ) в Росії та на тимчасово окупованій території України перебуває щонайменше 15 тисяч цивільних українців, незаконно затриманих або викрадених на тимчасово окупованій території. Їх тримають під вартою за «протидію спеціальній воєнній операції» (СВО), тобто безпідставно, оскільки таке правопорушення відсутнє в російському кримінальному та адміністративному законодавстві. І вони фактично майже не мають шансу вийти на свободу.

Українських військовополонених на початок цього року було приблизно 7000. Росія не вважає їх військовополоненими, , їх так само формально позбавлено свободи «за протидію СВО». Після двох цьогорічних обмінів, коли додому повернулися 660 військовополонених, кількість наших військовополонених зменшилася до приблизно 6500. В ході цих двох обмінів було звільнено 9 цивільних, подробиці про них нам невідомі.

Частину наших військовополонених та цивільних було засуджено за загальнокримінальними статтями — вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, тероризм, шпигунство тощо. Таких засуджених приблизно 3000, вони знаходяться в МПВ разом з російськими засудженими і стають більш видимими: взагалі кажучи, їхнє місцезнаходження можна встановити, хоча росіяни намагаються їх приховувати, особливо цивільних. Після засудження вони отримують відповідний правовий статус з усіма наслідками: їхні прізвища з’являються в базах даних Федеральної системи виконання покарань РФ, вони можуть отримувати листи, посилки, кошти на особистий рахунок від родичів, передачі в залежності від режиму відбування покарання, можуть навіть отримати побачення з рідними, якщо ті наважаться приїхати в Росію для цього. До засуджених українців може прийти на зустріч адвокат на підставі угоди з родиною.

Та ж більшість, яка не засуджена, — і військові, і цивільні — перебуває в неволі в режимі інкомунікадо, без будь-якого зв’язку із зовнішнім світом. Левова більшість з них постійно піддаються катуванням та жорстокому поводженню в різних формах. І якщо військовополонені ще можуть розраховувати звільнитися через обмін, то у цивільних шанси бути звільненими таким чином мізерні.

Обидві сторони відмовляються обмінювати військових на цивільних. Одночасного звільнення цивільних українській стороні домогтися важко: росіяни дуже неохоче на це погоджуються. В межах проєкту Координаційного штабу «Хочу к своим» вдалося звільнити тільки 70 наших цивільних політв’язнів, в Україні звільнили таку ж кількість тих, хто скоїв злочини проти національної безпеки. При цьому бажаючих мешкати в Росії серед цієї категорії — 800 чоловіків та жінок. Але Росія відмовляється їх забирати. Тобто російське «своих не бросаем» не підтверджується.

Особливо катастрофічною є ситуація щодо жінок. У минулому році серед 3206 обмінених було тільки 6 жінок, в цьому році — жодної. В полоні Росії близько 30 жінок-військових, а в полоні в Україні російських жінок-військових просто немає. Українці намагалися міняти військовослужбовців-чоловіків на жінок, але росіяни не погоджуються. Цивільних жінок в полоні, за нашими даними, щонайменше 287, і механізми для їхнього звільнення не проглядаються.

Слід підкреслити, що цивільні українці утримуються в неволі без будь-яких правових підстав, і єдино можливим коректним рішенням було б їх звільнити без будь яких-попередніх умов. Вирокам російських судів не можна вірити, оскільки показання підсудних було отримано під катуваннями, а право на захист фактично не здійснювалося, виправдувальних вироків не було.

Росія фактично створила для українців таємну незаконну систему позбавлення свободи і утримання під вартою, яка регулюється таємними указами президента РФ. Можна припустити, що в цих указах йде мова про те, хто має право позбавляти свободи, і про те, як здійснюється тримання під вартою.

Цей факт має бути усвідомлений міжнародним співтовариством. Єдиний вихід вбачається в спільному тиску всіх держав на Росію з метою звільнення всіх незаконно утримуваних нею людей.