Забуті в’язні російської агресії в Україні

В останні дні, частково з ініціативи Білого дому, відновилася дискусія щодо можливих мирних переговорів між Україною та Росією. Однак ці переговори вкотре практично ігнорують інтереси людей, які найбільше постраждали від війни: військовополонених, депортованих дітей та тисяч українських мирних жителів, які утримуються у заручниках на окупованій території. Переговори також не торкаються питання політичних ув’язнених, засуджених у Росії та Білорусі за антивоєнну діяльність чи підтримку України.

2 жовтня 2024 року Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) одноголосно ухвалила резолюцію про зниклих безвісти, військовополонених та цивільних осіб, які утримуються під вартою. “Цифри говорять самі за себе”, — йдеться в документі. Станом на 18 вересня 2024 року 65 956 українських військовослужбовців та цивільних осіб вважаються зниклими безвісти або взятими в полон, у тому числі 50 916 зниклих безвісти. З лютого 2022 року по 17 вересня 2024 року з російського полону було повернуто загалом 3672 особи, серед яких 168 цивільних осіб. Третина звільнених раніше вважалися зниклими безвісти, оскільки Росія не надала своєчасної інформації про їхній статус, що є явним порушенням її міжнародних зобов’язань.

ПАРЄ засудила як нелюдські умови тримання під вартою, так і наполегливу відмову Росії спілкуватися з міжнародними організаціями та сім’ями затриманих українців. Резолюція також схвалила принцип обміну полоненими «всіх на всіх».

До кінця 2024 року відбулося 60 таких обмінів, унаслідок яких було звільнено 3956 бранців, у тому числі 170 цивільних осіб. 

Розвиток Кампанії “Люди передусім!”

28 січня 2025 року правозахисні організації, включаючи лауреатів Нобелівської премії миру 2022 року “Меморіал”, Центр громадянських свобод, а також Харківську правозахисну групу, запустили міжнародну кампанію “Люди передусім!”. Її основний принцип простий: звільнення всіх осіб, позбавлених волі внаслідок російсько-української війни, має бути центральним пріоритетом будь-якого мирного процесу. За десять місяців кампанія розширилася до 73 європейських організацій та окремих правозахисників, взаємодіючи з урядами ЄС, членами ПАРЄ, Європарламентом, США, Туреччиною та іншими країнами.

У листі до президента Дональда Трампа учасники кампанії підкреслили нагальну необхідність звільнення:

• жінок, які перебувають під загрозою сексуального насильства,
• осіб з інвалідністю, тяжкими захворюваннями або травмами, отриманими внаслідок тортур,
• літніх затриманих із проблемами зі здоров’ям,
• мирних жителів, які утримувалися у в’язниці з політичних мотивів на початок повномасштабного вторгнення.

Різке зростання обмінів у 2025 році

Під час перших п’яти обмінів 2025 року між Росією та Україною — 15 січня, 5 лютого, 19 березня, 19 квітня та 5 травня — було звільнено 854 полонених, включаючи одного цивільного. Примітно, що 53 тяжкохворі або поранені були звільнені без будь-яких умов, поза списками обміну.

Коли травневі мирні переговори в Туреччині провалилися першого ж дня, міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан заявив: “Якщо ми не можемо домовитися про мир, давайте обмінюватися”. Сторони швидко домовилися про обмін за принципом 1000 на 1000 — єдиний випадок за всю війну, коли жодна зі сторін не узгоджувала списки. У ході обміну, проведеного з 22 по 25 травня, в Україну було повернуто 879 військовополонених та 121 цивільну особу.

Відповідно до укладених Стамбульських угод, у період з 9 червня по 4 липня відбулося вісім наступних етапів обміну, в результаті яких було звільнено близько 1000 тяжко поранених або хворих полонених. З того часу ці обміни зайшли в глухий кут, але формально залишаються незавершеними.

В результаті ще трьох обмінів, що відбулися 14 серпня, 24 серпня та 2 жовтня 2025 року, було звільнено 436 осіб — 357 військовослужбовців та 79 цивільних осіб, включаючи політв’язнів, засуджених на Донеччині в період з 2014 по 2021 рік.

22 листопада ще 31 громадянина України, які відбували покарання в Білорусі, було звільнено та передано Україні. Терміни їх ув’язнення варіювалися від двох до 11 років. Серед них була 18-річна жінка, заарештована у віці 16 років, а також 58-річний чоловік, найстарший у групі. Стан здоров’я кількох затриманих був критичним, зокрема в осіб із онкологічними захворюваннями. Щонайменше одного, а можливо, і двох, довелося нести на ношах, оскільки вони не могли ходити самостійно. Ця нова передача ще збільшує загальну кількість звільнених у 2025 році.

Таким чином, деякі вимоги організації “Люди передусім!” — звільнення тяжкохворих, тяжко поранених та політв’язнів, які відбувають тривалі терміни, — частково виконуються. Проте її заклики віддавати пріоритет жінкам та затриманим віком від 60 років залишаються без відповіді: за весь 2025 рік було звільнено лише шість жінок (без урахування останнього звільнення в Білорусі).

Масштаби полону — і масштаби невідомості

Станом на 2 грудня 2025 року внаслідок 70 обмінів було звільнено 6266 осіб, включаючи 31 громадянина України, звільненого з Білорусі 22 листопада 2025 року. Серед тих, по кому є дані, 5976 чоловіків (5648 військовослужбовців та 323 цивільні особи) та 259 жінок (210 військовослужбовців та 49 цивільних осіб). До цього числа не входять близько 2000 осіб, звільнених у рамках Стамбульської угоди. Україна також отримала 12 744 тіла загиблих.

Більше половини всіх звільнених полонених було звільнено лише за перші 11 місяців 2025 року.

Незважаючи на ці успіхи, основне питання залишається без відповіді: скільки українців все ще утримується Росією чи перебуває на окупованій території України?

1 травня уповноважений МВС України у справах зниклих безвісти Артур Добросердов заявив, що понад 70 000 осіб, як і раніше, вважаються зниклими безвісти. Держава не розкриває, скільки з них є цивільними особами чи військовослужбовцями. Також невідомо, скільки із зниклих безвісти загинули, але не знайдені. Ймовірно, можна зробити висновок, що десятки тисяч українців можуть все ще перебувати в полоні, і їхнє місцезнаходження невідоме.

Дослідники громадянського суспільства, аналізуючи свідоцтва звільнених ув’язнених, виявили 280 місць утримання під вартою українців: 196 у Російській Федерації та 84 на окупованій території України. У кожному їх міститься від кількох десятків до кількох сотень затриманих. Якщо об’єднати наявні дані по цих місцях, зрозуміло, що тисячі українських полонених залишаються зниклими безвісти.

Якщо ця оцінка є вірною, Росія приховує справжні масштаби українських затримань і приховує інформацію від Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ). Або ж надає інформацію у вкрай обмеженому вигляді.

З цієї причини основна вимога кампанії “Люди передусім!”, висунута на початку 2025 року, залишається актуальною: Росія має негайно надати агентствам ООН та МКЧХ повний доступ до всіх затриманих.

Без прозорості щодо долі тисяч українських мирних жителів та військовополонених та без їхнього звільнення розмови про “мир” ризикують виявитися відірваними від реального життя тих, чия свобода — ціна війни та дипломатії. Цей розрив посилюється поточними дебатами навколо мирної пропозиції, підтриманої США. Хоча Україна підписала оновлений план, узгоджений зі Сполученими Штатами, більшість українців переконані, що Росія його не прийме. Попередні проєкти включали 28 пунктів, що відображають заявлені інтереси Росії, але ці вимоги, які б на практиці зажадали капітуляції України, не були включені до підписаної Україною версії.

Водночас посилилися російські атаки на українську енергетичну та інфраструктуру життєзабезпечення, а російські війська продовжують наступ. Це зміцнює впевненість України в тому, що Москва не має наміру припиняти війну. У цих умовах прогрес у питанні про ув’язнених необхідний не лише з гуманітарних міркувань, а й як перевірка того, чи мають переговори хоч якийсь реальний зміст.

Оригинал статті: Foreign Policy in Focus (FPIF)