15 років позбавлення свободи за висвітлення російських репресій

Помста Росії кримськотатарським громадянським журналістам і активістам, які відмовляються мовчати про посилення репресій в окупованому Криму, не закінчується фейковими судовими процесами і жахливими вироками. Сейран Салієв утримується в жахливих умовах російського ШІЗО з 20 листопада 2024 року, причому адміністрація в’язниці навіть не намагається знайти правдоподібні приводи, а його дружина не сумнівається, що режим покарання є політично вмотивованим.

Муміне Салієва, яка сама є відомою правозахисницею, 26 січня повідомила, що сім’я дізналася про те, що її чоловіка помістили в ШІЗО, лише через півтора місяця після винесення першого 15-денного покарання. До цього начальник виправної колонії № 4 Тульської області просто не відповідав на дзвінки матері Сейрана, Зодіє Салієвої.

Співробітники колонії також не поспішають відповідати на офіційні листи, які Муміне неодноразово надсилала, і відповіді на які необхідні для подачі судових позовів. 10 січня вона нарешті отримала підтвердження того, що 21 червня 2024 року комісія колонії прийняла рішення про переведення Салієва до “суворого режиму”, який передбачає ще більш суворі умови утримання. Стверджувалося, що Салієв був “злісним порушником”, хоча жодних конкретних деталей щодо будь-якого вчиненого “правопорушення” не було надано.

Потім, 21 січня, Муміне отримала відповідь на ще один лист. У ньому стверджувалося, що 8 січня 2025 року Салієв “вчинив порушення тюремних правил”, і що наступного дня комісія колонії помістила його до ШІЗО. Про те, що Салієв перебував у ШІЗО з 20 листопада 2024 року, не згадувалося, а це означає, що він був “засуджений” до цілої серії 10- або 15-денних ув’язнень, одне за одним.

Про приводи, під якими кримськотатарських та інших українських політв’язнів поміщали до ШІЗО, відомо достатньо, щоб бути майже впевненими, що і тут причини були однаково сфабриковані. У грудні 2024 року до ШІЗО кинули Мусліма Алієва, визнаного Amnesty International в’язнем сумління, та його колегу-політв’язня Теймура Абдуллаєва. Приводом стало те, що обидва побожних мусульманина не привітали начальника в’язниці, який з’явився, коли чоловіки здійснювали ранкову молитву. Є серйозні підстави вважати, що візит начальника в’язниці був навмисною хитрістю, спрямованою на те, щоб політв’язні залишалися в більш суворих умовах. Щось подібне, майже напевно, відбувалося з ув’язненим кримськотатарським журналістом Ремзі Бекіровим. Його теж нещодавно помістили в ШІЗО за здійснення ранкової молитви, і лише за перші шість місяців після переведення до колонії № 33 в Хакасії його сім разів поміщали або в суворіші умови ПКТ, або в ШІЗО.

Росія порушує не лише міжнародне право та право Європейського суду з прав людини, але й власні керівні принципи щодо ув’язнених, утримуючи українських політичних в’язнів за тисячі кілометрів від їхніх домівок та родин.

Сейран — син Зодіє Салієвої, ветерана кримськотатарського національного руху, яка сама зазнала переслідувань під час російської окупації. Її дідусь був страчений за часів Сталіна за відмову вступати до колгоспу. Ця відмова була названа “спробою повалення радянського режиму” — божевільне звинувачення, яке через 80 років повторилося проти Сейрана Салієва, який разом зі своєю дружиною відмовився дивитися крізь пальці на те, як Росія посилювала політичні та релігійні переслідування в окупованому Криму, і відігравав активну роль у правозахисному русі “Кримська солідарність”.

Він був одним із восьми кримськотатарських громадських журналістів та активістів, захоплених під час першого відкритого нападу Росії на правозахисний рух “Кримська солідарність”. Він і кілька інших вже піддавалися адміністративному переслідуванню, а коли це не допомогло змусити їх замовкнути, ФСБ висунула абсурдні звинувачення в “тероризмі”.

11 жовтня 2017 року було заарештовано чотирьох кримськотатарських громадських журналістів: Сейрана Салієва (1985 р. н.), Ернеса Аметова (1985 р. н.), Марлена (Сулеймана) Асанова (1977 р. н.) і Тимура Ібрагімова (1985 р. н.), а також двох громадських активістів — Мемета Белялова (1989 р. н.) і Сервера Зекіряєва (1973 р. н.). Хоча вже тоді було зрозуміло, що Росія прагне змусити замовкнути правозахисний рух в окупованому Криму, найбільший міжнародний резонанс викликав арешт 21 травня 2018 року координатора “Кримської солідарності” та громадянського журналіста Сервера Мустафаєва (1986 р.н.) та Едема Смаїлова (1968 р.н.).

Чоловіків не звинувачували у скоєнні жодного злочину, лише у недоведеної “причетності” до “Хізб ут-Тахрір”, мирної транснаціональної мусульманської організації, яка є легальною в Україні, і яка, як відомо, не вчиняла жодних терористичних актів у світі. На підставі недосконалого і підозріло таємного рішення Верховного суду РФ від 14 лютого 2003 року, який оголосив Хізб ут-Тахрір “терористичною організацією”, російські суди виносили вироки до 24 років проти абсолютно законослухняних людей.

Спочатку лише Марлену Асанову було пред’явлено більш серйозне звинувачення в ролі “організатора” за статтею 205.5 § 1 Кримінального кодексу Росії, однак у лютому 2019 року таке ж звинувачення було пред’явлено Мемету Бєлялову і Тимуру Ібрагімову. Сейран Салієв, Ернес Аметов, Сервер Мустафаєв, Едем Смаїлов і Сервер Зекіряєв були звинувачені в “участі в такій передбачуваній “групі” (стаття 205.5 § 2). Усім вісьмом чоловікам також було пред’явлено звинувачення (за статтею 278) у насправді сюрреалістичному “плануванні насильницького захоплення влади”.

Жодних фактичних доказів причетності до “Хізб ут-Тахрір”, не кажучи вже про “організацію групи”, не було. Звинувачення ґрунтувалися на незаконно записаних розмовах у мечеті, під час яких не було жодної згадки про “Хізб ут-Тахрір”. Як завжди, ФСБ надіслала розшифровку цих записів лояльним “експертам”, на яких вона може покластися для надання необхідних “доказів”. Жоден з трьох “експертів” — Юлія Фоміна, Олена Хазімуліна і Тимур Захірович Уразуметов — не мав професійної компетенції для надання таких оцінок. У випадку з двома “лінгвістами”, Фоміною та Хазімуліною, це було пояснено у вичерпному звіті, а потім у суді судовим лінгвістом Оленою Новожиловою.

Ці підозрілі “докази” були підкріплені ще більш сумнівними свідченнями двох “таємних” або анонімних свідків. Росія по суті базує всі свої політичні судові процеси над кримськими татарами та іншими українцями на таких нібито свідках, що було піддано різкій критиці у Доповіді Генерального секретаря ООН про ситуацію з правами людини “в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь” за 2021 рік, а також визнано ЄСПЛ порушенням права підсудного на правосуддя у 2020 році.

Хоча прокурор незмінно підтримується ростовським судом у збереженні таємниці та блокуванні будь-яких запитань, що ставлять під сумнів цінність їхніх “свідчень”, особи обох чоловіків фактично відомі. Це Нарзулаєв Салахудін, узбек, який проживає в окупованому Криму без належних документів, і Костянтин Тумаревич, який переховується від правосуддя у своїй рідній Латвії. Вважається, що ці двоє чоловіків або легалізували свій статус, або уникнули депортації, виступаючи такими собі “анонімними свідками” у численних справах кримськотатарських політв’язнів з Бахчисараю.

Усі вищезазначені недоліки справи, а також порушення Росією міжнародного права при застосуванні свого законодавства на окупованій території систематично ігнорувалися прокурором Євгеном Колпіковим та суддями Південного окружного військового суду в Ростові Різваном Зубаїровим (головуючий), Романом Сапруновим і Максимом Нікітіним.

16 вересня 2020 року Зубаїров, Сапрунов і Нікітін винесли суворі вироки сімом чоловікам. Марлен Асанов був засуджений до 19 років колонії суворого режиму, Мемет Белялов — до 18 років, Тимур Ібрагімов — до 17 років, Сейран Салієв — до 16 років, Сервер Мустафаєв — до 14 років, Едем Смаїлов — до 13 років і Сервер Зекіряєв — до 13 років.

На стадії апеляції вирок Салієву було скорочено до 15 років. Однак той самий суд задовольнив апеляцію прокурора на єдиний на сьогодні виправдувальний вирок, винесений українському політв’язню. Пізніше Ернеса Аметова було засуджено до 11 років, майже напевно в помсту за те, що він відмовився давати неправдиві свідчення проти інших.

З тих пір Росія використовувала ті ж самі розмови, “експертів” і “таємних свідків”, щоб засудити Олега Федорова та Ернеста Ібрагімова до 13 років ув’язнення.

Усі чоловіки є визнаними політичними в’язнями, звільнення яких вимагали, зокрема, ЄС, Державний департамент США, Human Rights Watch та Frontline Defenders. У своїй заяві після винесення вироків у вересні 2020 року HRW написала, що вирок “вкотре демонструє, наскільки рішуче російська влада прагне змусити кримськотатарських активістів — і їхні сім’ї — заплатити ціну, і як вона буде підривати закон і суди для цього”.