Які воєнні злочини криються за знищенням Каховської ГЕС?

Знищення Каховської ГЕС, яке сталося 6 червня 2023 року, вкотре нагадало всьому світові про те, що за своєю брутальністю російська агресія проти України не поступається подіям Другої світової війни.
Костянтин Задоя19 червня 2023UA DE EN ES FR IT RU

Наслідки повені, спричиненої руйнуванням Каховської ГЕС [каховка, каховскька ГЕС, повень каховка] Последствия наводнения, вызванного разрушением Каховской ГЭС [каховка, каховская ГЭС, наводнение каховка]

Наслідки повені, спричиненої руйнуванням Каховської ГЕС

З огляду на те, що ГЕС перебувала на окупованій Росією території, а Україна не має дистанційних засобів ураження, спроможних зруйнувати настільки великий інфраструктурний об’єкт, відповідальність за руйнування дамби, вочевидь, лежить на російських військових. Політики та експерти вже назвали знищення Каховської ГЕС воєнним злочином, однак з юридичної точки зору насправді йдеться не про один воєнний злочин, а про їх сукупність.

1. Оцінюючи зруйнування Каховської ГЕС як воєнний злочин, представники української влади (1, 2) та громадянського суспільства (3, 4), послідовно апелюють до статті 56(1) Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 1977 року (ДП І). Згідно з нею так звані установки і споруди, що містять небезпечні сили, до числа яких належать і дамби, не повинні ставати об’єктами нападу навіть у тих випадках, коли такі об’єкти є воєнними об’єктами, якщо такий напад може викликати звільнення небезпечних сил і наступні тяжкі втрати серед цивільного населення. Своєю чергою стаття 85(3)(с) ДП І називає напад на установки і споруди, що містять небезпечні сили, серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права (МГП), тобто воєнним злочином. Хоча, на перший погляд, така правова оцінка ситуації виглядає логічною, вона все ж не є вірною. Згідно зі статтею 49(1) ДП І напад полягає в актах насильства щодо противника незалежно від того, здійснюються вони під час наступу чи під час оборони. З цього випливає, що під нападом на дамбу в статті 56(1) ДП І мається на увазі військова операція, спрямована проти дамби, що перебуває під контролем протилежної сторони міжнародного збройного конфлікту (МЗК). Під час перемовин щодо укладання ДП І сторони цього міжнародного договору принципово включили в текст статті 56(1) слово “напад”, а не більш обтічне слово “руйнування”, для того, щоб передбачена цією статтею заборона не стосувалася знищення установок і споруд, які перебувають під контролем сторони МЗК. Окремі держави наполягли на цьому, оскільки в силу свого географічного становища розглядали потенційне знищення дамб на своїй території як важливий елемент оборони від зовнішньої агресії. Отже, порушеннями статті 56(1) ДП І можна вважати дистанційні удари російських військ по дамбах на річці Інгулець або по дамбі Карлівського водосховища, однак не знищення Каховської ГЕС, тому що остання перебувала під контролем росіян.

2. Втім, руйнування Каховської ГЕС слід розглядати як інше серйозне порушення МГП, а саме — як широкомасштабне руйнування власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно, передбачене статтею 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 1949 року (ЖК IV) та статтею 8(2)(а)(iv) Римського статуту (РС). Немає сумнівів, що знищення споруди ГЕС вартістю в мільярди гривень, як і руйнування внаслідок подальшої повені тисяч будівель і осель та іншого майна, відповідає критерію широкомасштабності. Так само немає сумнівів й у тому, що скоєне не можна виправдати військовою необхідністю, наприклад намаганням зірвати можливу десантну операцію Збройних Сил України (ЗСУ) через Дніпро. Якщо така мета справді переслідувалася, то з огляду на перевагу російських військ в авіації та ракетному озброєнні вона гіпотетично могла бути досягнута ними й без руйнування Каховської ГЕС.

3. Крім відвернення ймовірних наступальних дій ЗСУ, ті, хто підривали ГЕС, вочевидь, намагалися ще й завдати безпосередню шкоду особовому складу, майну та позиціям ЗСУ на правому березі та на островах в гирлі Дніпра, спрямувавши на них руйнівну силу воду. Тож, в такому контексті викликану руйнуванням Каховської ГЕС повінь можна вважати нападом в розумінні статті 49(1) ДП І. Цей напад має явно невибірковий характер, оскільки повінь завдаватиме шкоду всім людям та об’єктам, що зустрінуться на її шляху, незалежно від того, чи є ці люди комбатантами або цивільними особами, а майно — військовим чи цивільним. І цю невибірковість не можна обґрунтувати міркуваннями отримання військової переваги. Повінь, викликана руйнуванням дамби, завідомо могла принести росіянам лише обмежені військові здобутки у вигляді відсунення українських позицій на декілька кілометрів та завдання українським військам шкоди, що навряд чи могли стати для них відчутною. Це явно не вартувало того, щоб наражати на небезпеку тисячі людей та цивільних об’єктів. У підсумку є підстави для висновку, що стався воєнний злочин у вигляді умисного вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою (стаття 85(3)(b) ДП І, стаття 8(2)(b)(iv) РС).

4. Якщо розглядати повінь, що виникла внаслідок руйнування Каховської ГЕС, як напад російських військових на особовий склад, майно та позиції ЗСУ, не можна ігнорувати й те, що такий напад завдав шкоди навколишньому природному середовищу. При чому за оцінками експертів йдеться про руйнування екосистеми цілого регіону. Така шкода виглядає явно надмірною у порівнянні з очікуваною військовою перевагою. Отже, є достатні підстави вважати, що був вчинений ще один воєнний злочин — умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою (стаття 8(2)(b)(iv) РС).

5. Згідно з нормами МГП держава-окупант повинна захищати населення на окупованих територіях від наслідків війни. В контексті знищення Каховської ГЕС ці зобов’язання вимагали від російських військових провести завчасну евакуацію мешканців окупованих територій, життю яких внаслідок повені могла загрожувати небезпека. Оскільки ж такої евакуації не сталося, смерть тих, хто загинув внаслідок повені на окупованих територіях, має кваліфікуватися як умисне вбивство (стаття 147 ЖК IV, стаття 8(2)(а)(і) РС), адже згідно з міжнародним правом умисел на вбивство наявний тоді, коли особа усвідомлювала, що її дія чи бездіяльність може призвести до смерті людини.

6. Зрештою, те, що російські військові перешкоджали самоевакуації мешканців затоплених населених пунктів Лівобережжя, може розглядатися як нелюдське поводження (стаття 147 ЖК IV, стаття 8(2)(а)(іі) РС), адже примушування людей до перебування в небезпечних для їх життя та здоров’я умовах є одночасним посяганням і на здоров’я людини, і на людську гідність, що в сукупності й становить нелюдське поводження.

Поділитися