Катування українців на тимчасово окупованій території та в російських місцях утримання під вартою

Метою Росії було знищити всіх політично свідомих українців на окупованих територіях, залякати решту населення та змусити їх переїхати до Росії або до тих частин України, де мешканці були “лояльними” до російського режиму. Російська контррозвідка поділила[1] громадян України на чотири групи:

1. ті, хто підлягають фізичному знищенню,
2. ті, кого слід залякати й придушити,
3. ті, кого можливо змусити до співпраці, 
4. ті, хто вже добровільно співпрацює.

Під ударом в окупації найбільше перебувають колишні військові, які були в збройних силах у 2014-2021 рр., правоохоронці, прикордонники, рятувальники, а також працівники органів державної влади та місцевого самоврядування, депутати місцевих рад, громадські діячі, підприємці, журналісти, священники. Складається враження, ніби представники окупаційних військ завчасно мали списки таких людей. Їх або викрадали, й вони зникали безвісти, або незаконно затримували і далі тримали в місцях утримання під вартою, зазвичай неофіційних і частіше геть непридатних для тримання людей, що можна кваліфікувати як катування умовами тримання. Крім того, до в’язнів застосовували жорстокі катування, намагаючись отримати від них потрібну інформацію або примусити до співпраці. У Харківській області після звільнення було знайдено 33 таких катівні, де мучили людей — в Ізюмі, Куп’янську, Балаклії, Вовчанську та інших місцях. Опис деяких з цих катівень та свідчення постраждалих в них можна знайти на сайті ХПГ.

Навіть в тих рідкісних випадках, коли для тримання людей використовували підготовлені приміщення, то в них вміщували таку кількість бранців, що знаходитись в камерах було дуже важко. Наприклад, у Куп’янську катівня була в приміщенні ізолятора тимчасового тримання на 140 місць, але утримувалося в ній понад 500 в’язнів. У камері на два місця було дев’ять чоловіків.

Згідно зі свідченнями затриманих, умови утримання були нелюдяними, зокрема у всіх катівнях спостерігалися:

• перенаселеність камер та приміщень;
• задуха у приміщеннях;
• відсутність денного світла у приміщеннях;
• відсутність або недостатня кількість харчування та питної води;
• неналежні умови для відвідання туалету або відсутність можливості такого відвідання;
• утримання із зав’язаними очима та у кайданках;
• відсутність належної медичної допомоги;
• нестерпний холод у приміщеннях.

Станом на 1 жовтня 2025 року ініціатива T4P задокументувала 1030 випадків катувань, включаючи 24 інциденти за участю дітей. 579 з них — у Харківській області, 144 — у Київській області, 82 — у Донецькій області, 73 — у Чернігівській області, 57 — у Херсонській області, 32 — у Миколаївській області, 27 — у Запорізькій області, 18 — у Сумській області, 13 — у Луганській області, 5 — в інших регіонах.

Ця величезна цифра — 1030 випадків тортур — це лише верхівка айсберга. За нашими спостереженнями, тортурам піддавався буквально кожен, хто перебував у російському полоні, незалежно від віку, статі та стану здоров’я.

Адвокати ХПГ наразі мають справу з понад 750 випадками тортур; вони добре знають методи, які використовують окупанти, щоб зламати волю своїх полонених. Адвокати ХПГ шукають свідків, проводять слідчі дії спільно з працівниками правоохоронних органів Харківської, Київської, Чернігівської, Миколаївської, Херсонської та Сумської областей.

ХПГ надає юридичну, медичну, психологічну та благодійну допомогу жертвам тортур, а також підтримує проведення судово-медичних експертиз. Психологи ХПГ готують звіти amicus curiae для слідчих органів та судів про психологічний стан жертв катувань на основі Стамбульського протоколу.

ХПГ досліджувала ситуацію з військовополоненими, яких звільнили після обмінів. Основним методом отримання інформації для проведення цього дослідження були прямі інтерв’ю. Усі опитані колишні в’язні, без винятку, розповідали про постійні тортури, яким вони піддавалися.

Ми узагальнили та проаналізували інформацію, отриману в результаті таких інтерв’ю. В результаті ми виявили конкретні факти та закономірності у поводженні з ув’язненими, які дають підстави стверджувати, що підходи Росії до поводження з полоненими є спланованими, продуманими та контрольованими елементами більш масштабної політики.

Усі опитані українці утримувалися в колонії № 10 у Мордовії, і саме ця колонія, за їхніми словами, виявилася найжахливішим місцем утримання. У березні 2025 року в цій колонії перебувало 434 військовополонених. Раніше їх було понад 500.

Форми катувань були схожими для багатьох географічно віддалених місць утримання, що ще раз підтверджує систематичність та навмисність застосування катувань. Свідчення жертв, як цивільних осіб, так і військовополонених, свідчать про те, що було кілька поширених форм катувань:

1. Побиття жертв по обличчю, голові та тілу руками (іноді в спеціальних рукавичках), ногами та іншими предметами (прикладами рушниць, гумовими кийками, дерев’яними битами, ременями тощо).
2. Навмисне нанесення ударів по відкритих ранах, отриманих у попередній бійці, задушення, зв’язування.
3. Водяні ванни.
4. Погрози катуваннями, стратою або розстрілом певних частин тіла.
5. Катування електрошоком з використанням електрошокерів або приєднання дротів під напругою до пальців, вух, носа та геніталій жертв.
6. Випалювання шкіри запальничкою, а також випалювання частин тіл ув’язнених сигаретами.
7. Відрізання шматків шкіри з проукраїнськими татуюваннями або відрізання руки з таким татуюванням, вирізання свастики на спині ножем.
8. Виривання ніздрів та мочок вух плоскогубцями.
9. Відрізання вуха ножем.
10. Підвішування ув’язнених за шию до стелі.
11. Вибивання зубів.
12. Змушування виконувати інтенсивні фізичні вправи, такі як віджимання та присідання, що призводило до втрати свідомості у багатьох ув’язнених.
13. Катування через умови утримання.
14. Інші форми катувань (напади собак, газ, підпал тощо).

У своїх свідченнях значна кількість жертв зазначає особливу жорстокість цих форм катувань. Жертв били так сильно, що вони втрачали свідомість. Електричний струм був настільки сильним, зазначив один із потерпілих[2], що “моє тіло скручувалося, а з рота пішла піна”.

Аналіз випадків катувань показує, що цей злочин був поширеним — застосовувався всюди в окупації, і систематичним — з використанням тих самих методів. Ці характеристики необхідні для попереднього визнання катувань злочином проти людяності.

[1] https://static.rusi.org/359-SR-Ukraine-Preliminary-Lessons-Feb-July-2022-web-final.pdf

[2] https://t4pua.org/1961