Розстріли без попередження і за списками

Під час окупації Київщини російські військові вбили зі стрілецької зброї кілька сотень мирних жителів. Жертвою міг стати будь-хто. Докладніше — в нашому дослідженні.

За період з 24 лютого 2022 по 15 травня 2024 року документатори глобальної ініціативи T4P (“Трибунал для Путіна”) зафіксували 1077 випадків умисних вбивств цивільних українців на тимчасово окупованих територіях. З них 480, тобто майже половину, було задокументовано у Київській області. Під час польових візитів вдалося ідентифікувати 380 загиблих та 177 їхніх родичів. У кримінальних провадженнях фігурують щонайменше вісім виконавців, які мають бути притягнуті до відповідальності.

Цифри кажуть самі за себе — майже пів тисячі вбитих є свідченням широкомасштабного задуму російських військових чинити терор проти місцевого населення. Дослідження показало, що абсолютна більшість вбивств були скоєні за відомими патернами (сценаріями).

Трагічні події у Київській області тривали з 24 лютого 2022 і до кінця березня 2022 року, тобто понад місяць. Території невеликих міст та селищ вздовж Житомирської траси, а також навколо Вишгорода та на південь від Києва були окуповані майже одночасно — на початку березня 2022 року. Місцеве населення, не розуміючи рівня та серйозності небезпеки та вперше поринувши у досвід війни, не змогло вчасно зреагувати та евакуюватися.

Натомість російські військові почали тотальний терор проти мирних жителів Київщини. Крім умисних вбивств місцевого населення, росіяни скоїли й інші злочини проти людяності: насильницькі зникнення, катування, незаконні позбавлення волі тощо. Однак відмінною рисою саме Київської області було те, що кількість умисних вбивств значно перевищувала кількість інших вище перелічених злочинів. Крім того, більшість із них вчиняли снайпери зі стрілецької зброї.

Місцевих жителів розстрілювали на вулицях населених пунктів як вдень, так і вночі. Жертвою могла стати будь-яка людина — вбивства відбувалися не за точно визначеними списками, а навмання. Не мало значення — пересувалася людина на автомобілі, велосипеді чи йшла пішки. Не зупиняли російських військових також білі прапори і плакати з написом “Діти”. По місцевих жителях стріляли без попередження і одразу — у життєво важливі органи. Мало хто виживав після таких атак снайперів.

Люди, які чудом залишилися живими після умисних розстрілів, казали, що вони мали довгий час ховатися та повертатися додому поповзом після поранення — якби їх помітили снайпери, то добили б.

Отримати медичну допомогу також було майже неможливо: хіба що, ризикуючи життям, виїжджати з окупованих населених пунктів. Тому частина розстріляних потенційно могла б вижити, якби отримала вчасно медичну допомогу, але, на жаль, такої допомоги взагалі не було.

Здається, що в даному патерні важко встановити точні мотиви російських військових. На перший погляд, взагалі можна подумати, що розстріли проводилися хаотично та без будь-якої цілі. Але насправді мета була загальна — залякати місцеве населення, придушити спротив на самому його початку та знищити у зародку найменші спроби зупинити російське нашестя.

Російські військові формально заборонили мешканцям окупованих населених пунктів виходити на вулицю. Але вони не могли не розуміти, що за відсутності мобільного зв’язку, інтернету та зрозумілих повідомлень більшість людей не дізнається про таку заборону. А навіть дізнавшись, навряд чи зможе її виконати, адже окупація тривала тижнями і запаси їжі, води в будинках швидко закінчилися. Більшість розстріляних загинули бо вийшли на вулицю задовольнити свої індивідуальні гуманітарні потреби, або ж допомогти іншим — частіше родичам похилого віку.

Окрему категорію складали розстріли людей за списками. На відміну від роботи снайперів, такі розстріли відбувалися за чітко визначеними критеріями. Жертвами ставали члени проукраїнських політичних партій, журналісти, волонтери, громадські діячі, державні службовці, колишні військові та члени їхніх родин тощо. Мета таких дій була подібна — придушити будь-який можливий опір, знищивши активну еліту населених пунктів. Списки потенційних жертв російські військові мали заздалегідь, однак вони могли з часом доповнюватися через доноси місцевих жителів одне на одного.

Людей, які потрапили до списків на розстріл, могли арештувати вдома або на вулиці чи блокпості під час перевірки документів. Їхньому розстрілу могли передувати побої, мордування, катування або розстріл міг бути скоєний одразу на місці. Абсолютна більшість постраждалих загинули через застосування проти них стрілецької зброї. Лише мала частка була вбита іншими методами, серед яких — повішення, спалення, жорстоке побиття.

Отже, досліджуючи задокументовані випадки, ми виокремили наступні патерни вчинення умисних убивств російськими військовими на Київщині.

• Їх вчиняли за двома можливими сценаріями: розстріл снайперами цивільних мешканців, які переміщувалися населеними пунктами через гуманітарні потреби, і цілеспрямовані розстріли окремих потенційно небезпечних для російських військових активістів.
• Якщо працювали снайпери, не мало значення, яким способом особа переміщалася населеним пунктом, чи мала при собі документи, речі, зброю, чи демонструвала білий прапор.
• Снайпери розстрілювали місцеве населення з метою залякування та суцільного терору, а також, ймовірно, на виконання свідомо злочинного наказу: розстрілювати всіх осіб, що перебували на вулиці.
• Місцеве населення у своїй більшості не знало про наказ залишатися у домівках, і, крім того, не могло його виконати фізично, через необхідність задовольняти гуманітарні потреби.
• Внаслідок цілеспрямованих розстрілів російськими військовими загинули журналісти, громадські та політичні діячі, волонтери та військові.
• На відміну від інших тимчасово окупованих регіонів України, до осіб, що могли вчиняти потенційний спротив, застосовувалися саме розстріли, а не арешти та насильницькі зникнення.

Варто зазначити, що скоєні злочини мали системний характер і були частиною стратегічного задуму російських військ щодо підкорення та залякування місцевого населення. Ці дії були спрямовані на те, щоб зламати моральний дух українців, створити атмосферу тотального страху і безнадії. Систематичність і масовість цих злочинів свідчать про те, що вони не були випадковими ексцесами, діями окремих військовослужбовців, а частиною загальної політики репресій, що здійснювалася російським військовим командуванням.

Багато свідків та постраждалих розповідають про жорстокі катування і нелюдське поводження, яке передувало вбивствам. Часто російські військові використовували тортури як засіб отримання інформації або просто як спосіб залякування. Жертв піддавали побоям, катуванням електрошоком, психологічному тиску, їм не давали їжі та води. Деякі свідки розповідають, що перед розстрілом їх змушували копати собі могили. Такі методи, як видається, були спрямовані на те, щоб деморалізувати місцеве населення та показати повну безкарність окупантів.