Чи можна вважати примусову депортацію українських дітей до РФ геноцидом?

У понеділок 13 березня відбулась важлива подія: Міжнародний кримінальний суд повідомив, що розпочато два розслідування проти Росії: щодо викрадення українських дітей та про навмисні удари РФ по об'єктах цивільної інфраструктури України. У п’ятницю, 17 березня, МКС видав два ордери на арешт — президента РФ Володимира Путіна та уповноваженої РФ з прав дитини Марії Львової-Бєлової — саме у справі про депортацію українських дітей.

Ще восени минулого року у ХПГ було створено окрему робочу групу, яка почала працювати над обґрунтуванням вчинення злочину геноциду у Маріуполі. Окрему частину обґрунтування було присвячено і примусовій депортації українських дітей з міста. Наразі ведеться робота над поданням до МКС, де розглядається примусова депортація дітей з усієї України. На нашу думку, існують вагомі підстави вважати, що вона є злочином геноциду проти українського народу.

Варто сказати, що в першу чергу дії Росії порушують вимоги Четвертої Женевської конвенції (Конвенція про захист цивільного населення під час війни). У ст. 50 вказується, що окупаційна держава повинна вжити всіх необхідних заходів для полегшення процедури встановлення особи дітей та реєстрації їхніх сімейних звʼязків. Така держава за будь-яких обставин не повинна змінювати громадянського статусу дітей або вносити їх до списків підконтрольних їй формувань або організацій.

Однак, дії РФ щодо українських дітей містять ознаки й іншого, найтяжчого злочину у міжнародному праві — геноциду.

Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року визнає геноцидом 5 окремих (самостійних) діянь, які вчиняються щодо конкретної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою повного або часткового її знищення. Однією з таких дій є насильницька передача дітей однієї групи до іншої групи (пункт “е” статті 2 Конвенції).

Аналогічне за змістом положення закріплене і в пункті “е” статті 6 Римського статуту МКС, за яким, власне кажучи, свої вироки потенційно може отримати російське політичне керівництво.

Хоча геноцид в першу чергу й асоціюється з масовими вбивствами (фізичним знищенням), переміщення дітей було включено до актів геноциду не випадково. Розробники Конвенції, закріплюючи цей пункт, виходили з того, що група може бути знищена, навіть коли окремі її члени продовжували б жити, не зазнавши фізичної шкоди. Примусова передача дітей у групу, де їм надаватиметься освіта, що буде відмінна від власної групи, і де вони матимуть нові звичаї, нову релігію і, ймовірно, нову мову, була б на практиці еквівалентною до знищення групи, майбутнє якої залежало від примусово переміщеного покоління дітей.

За рік війни росіяни змогли вибудувати певну систему щодо примусового вивезення українських дітей. У спрощеному вигляді їх дії можна описати наступним чином:

1. Перевезення українських дітей з окупованих територій до Росії.
2. Розміщення дітей у тимчасових пунктах тримання (це можуть бути санаторії, дитячі будинки, дитячі табори).
3. Видача громадянства РФ українським дітям у спрощеному порядку.
4. Всиновлення до російських родин.

Точну кількість депортованих українських дітей наразі встановити доволі важко, оскільки за зрозумілих причин з багатьма з них було втрачено будь-який зв’язок. Станом на момент публікації цієї статті на українському порталі “Діти війни” міститься інформація про щонайменше 16 тисяч українських дітей, яких було депортовано. Однак, це тільки ті діти, інформацію щодо яких вдалось знайти. Реальна кількість, на наш погляд, є значно більшою.

У деяких випадках дітей розлучають з батьками під час так званих фільтраційних процедур. Як приклад, можна навести історію українського підлітка Олександра Радчука з Маріуполя. У березні 2022 року російські військовослужбовці вивезли 12-річного Олександра та його маму Сніжану з Маріуполя, під час фільтрації її затримали та доправили до так званого фільтраційного табору. Тоді Олександр бачив свою маму востаннє. Росіяни не дозволяли дитині зателефонувати рідним і розповідали, що Олександра всиновить нова родина у Росії. Проте хлопчику дивом вдалося зв’язатися з бабусею й уникнути депортації. Як розповіла його бабуся, російські представники соціального захисту намагалися відмовити її від наміру повернути онука. Вони казали, що це буде непросто: мовляв, потрібно буде зібрати чимало документів, пройти бюрократичні процедури.

Нещодавно Єльською школою публічного здоров’я було опубліковане масштабне дослідження щодо тимчасових місць перебування дітей. Вдалось встановити, що в Російській Федерації діє система з 43 дитячих таборів, де перебувають українські діти. У 32 з них діти проходять перевиховання в спеціальних класах, що включає вивчення російської версії історії, культури та суспільства. У деяких випадках діти також проходять військову підготовку. Без зайвих вагань можна констатувати, що метою цих дій є інтеграція українських дітей у російське суспільство.

Як було зазначено вище, важливим моментом є видача громадянства РФ українським дітям у спрощеному порядку. 30 травня 2022 року президент РФ Володимир Путін прийняв Указ № 330. Документ встановлює, що діти-сироти та діти, що залишилися без піклування батьків, недієздатні особи, які є громадянами України або так званих “ДНР” і “ЛНР”, набувають громадянства Російської Федерації у спрощеному порядку. Підписавши даний Указ, президент РФ на найвищому політичному рівні офіційно затвердив політику примусової передачі українських дітей до Росії.

Останнім кроком є всиновлення українських дітей російськими родинами. Дуже показовими у цьому плані є дії уповноваженої РФ з прав дитини Марії Львової-Бєлової, яка всиновила підлітка Пилипа з Маріуполя. У своєму телеграм-каналі вона 21 вересня 2022 року відкрито повідомила, що її прийомний син Пилип отримав російське громадянство. Омбудсман написала, що “для моего приемного сына из Мариуполя это событие — доказательство того, что он теперь «свой». В нашей стране, в обществе, среди сверстников”. З деяких джерел вдалось встановити, що родини, які виявлять бажання всиновити дітей з України, додатково мають пройти курси з “ідеологічної підготовки”.

Всиновлення уповноваженою з прав дитини українського хлопця абсолютно точно можна назвати “рекламуванням”, або навіть відкритою пропагандою подібних дій серед російського населення. На це свого часу звертав увагу й Інститут вивчення війни (ISW). У доповіді від 16 листопада 2022 року зазначається, що російські джерела та довірені особи відверто рекламують примусове всиновлення українських дітей у російські родини. Відомі російські “мілблогери” у листопаді 2022 року почали тиражувати багатосерійний документальний серіал про кількох українських дітей із Донбасу, яких усиновили у російські сім’ї. У документальному серіалі стверджується, що тільки у 2022 році російські чиновники вивезли з Донбасу понад 150 000 дітей.

Отже, як можна побачити, дії РФ ніяк не можна вважати випадковими чи хаотичними. Мова йде про добре вибудовану систему. Тому існують серйозні підстави вважати, що ці дії спрямовані на часткове або повне знищення української національної групи, а тому їх необхідно кваліфікувати як геноцид.