Один із рушницею проти зграї загарбників

Я — Кратковська Олена Леонидівна. Мій батько Хищенко Леонід Анатолійович. Мого батька розстріляли в селі Ягідне Чернігівської області.

Третього березня 2022 року, коли зайшли військові — тувінці, буряти, росіяни, — мій батько з рушницею пішов захищати свою рідну оселю. Додому він не повернувся. Четвертого березня моя бабуся вискочила з палаючої хати, в яку влучили російські снаряди. Потім росіяни, які прийшли до села Ягідне, майже на місяць зігнали їх в одне приміщення. У шкільний підвал. Там не було жодних умов для життя.

Чи були ви свідками катувань, жорстокого поводження, знущання над людьми?

Свідком я не була, оскільки мене не було в цей час в Україні. Я не встигла приїхати. Я свідок того, що будинок згорів. Нічого нема. Усе, що було в будинку та на території, вкрали росіяни, тувинці або буряти. Життя батька забрали. 

Розкажіть, будь ласка, про вашого батька.

Батько мій був дуже чемною людиною. 15 років тому він склав зброю. Він був міліціонером [оперуповноваженим]. Потім пішов зі служби, був пенсіонером. На пенсії він працював у місті Чернігові начальником охорони магазину “Eldorado”. Потім так сталося, що він залишився жити у селі Ягідне. Адже бабуся майже не ходила.

Як ці росіяни знайшли вашого батька?

Вони не знайшли, він сам пішов захищати своє місто, свою оселю.

Розкажіть, будь ласка, як він загинув?

У нього було п'ять пострілів у грудну клітину. Навиліт. Коли волонтери ховали мого батька, вони сказали, начебто, він відходив назад. Бо всі постріли були в грудну клітину.

Тобто, він один пішов проти зграї загарбників?

Він один пішов, так.

Проти кого?

Він зайшов до хати й сказав бабусі: “Дивись, там уже на городі горить”. Якийсь БТР там був чи щось. А вони заходили з 3-ї вулиці. І з 4-ї біля школи зайшли через село Золотинка, яке знаходиться поряд. Через ліс можна дійти до села Ягідного. Вони думали, наскільки я знаю, що село Ягідне — це якась військова частина. У них на карті було позначено село, як якась частина. Але ніякої частини там ніколи не було. Там було сільське господарство. Вирощували яблука, ще коли я була маленька. Це не село, а передмістя, де люди жили. Ніколи нічого не потребували. Працювали у місті, працювали у селі.

Ваш батько героїчно загинув, захищаючи нашу землю. Може ви знаєте, за яких обставин це відбувалося?

Так, я вважаю, що він загинув як герой. Тому що він не ховався у підвалі. Він один взяв свою зброю і пішов. Зі своєю рушницею, з якою він ходив на полювання. Він пішов проти танків, проти автоматів. Тому, звісно, герой. Його застрелили на сьомий день повномасштабної війни. А до того, сім днів він казав тільки одне: “Я прошу вас, будьте разом”. Щоб була я зі своєю мамою, сестрою та з її синочком, моїм племінником. Так сталося, що я була у Франції. А моя рідня була в Чернігові. І зустрілися ми з ними другого березня в Польщі.

Я прилетіла до Польщі, й батько мені постійно казав: “Ти повинна забрати сім'ю, ти повинна забрати”. Таке відчуття, що він вже був готовий до чогось. Були якісь дзвінки, які постійно перебивали, коли я йому телефонувала. Може, він з кимось домовлявся, може — ні. Він казав: “Якщо прийде сюди «русcкий мир», якщо вони будуть лізти по хатах, я до себе не пущу, я буду стріляти і хоча б одного, але вб'ю”. Так воно і сталося. Одного вбив, другого, начебто, поранив. А третій, я так розумію, застрелив батька. Бабуся казала, що десь вона чула, що їх було троє.