Насильницькі зникнення у Харківській області: аналітичний огляд

У період з 24 лютого 2022 року по 31 березня 2023 року нами було зафіксовано 1874 випадки зникнень у Харківській області. Всього зникло 2025 людей.
Ганна Овдієнко03 липня 2023UA DE EN ES FR IT RU

Джерело фотографії: Depositphotos Источник фотографии: Depositphotos

Джерело фотографії: Depositphotos

Серед зниклих 1137 осіб були чоловіками (56 %), 819 осіб — жінками (40 %), 69 — дітьми до 18 років обох статей (4 %).

Гендерний аналіз свідчить, що насильницьким зникненням загалом частіше піддавалися чоловіки, але не можна стверджувати, що злочини були направлені виключно проти них. Відносно невелика кількість зниклих дітей вказує, що вони не були основною мішенню для вчинення злочинів, тим не менш інколи піддавалися насильницьким діям.

Аналіз свідчить на користь того, що абсолютна більшість із цих дітей зникла разом із власними батьками або одним із батьків. Хоча діти більш дорослого віку, зокрема й підлітки, могли піддаватися злочинним діям окремо від батьків. Найчастіше такі злочини вчинялися проти хлопчиків 15-17 років.

Більшість зникнень мали місце на територіях, які знаходилися довгий час під тимчасовою окупацією російських військових. Найбільше випадків було зафіксовано в Ізюмському районі Харківської області (825 випадків), Куп’янському районі (258 випадків), Харківському районі (227 випадків), Чугуївському районі (119 випадків). Велика кількість насильницьких зникнень саме в Ізюмському районі Харківської області пояснюється як великим розміром території, так і великою кількістю населення.

Визначення часу зникнення було досить важливим для пошуку особи. Однак через війну у частині випадків родичі зниклих навіть не знають, коли саме зникла людина. Іноді вони вказують доволі великий період часу, що рахується тижнями чи днями. Дуже мало випадків, коли можна визначити конкретний час доби чи навіть більш точний час. Те саме стосується і місця зникнення — в багатьох випадках як місце вказується цілий населений пункт або останнє місце проживання. Встановити точне місце, час та обставини зникнення із достатніми подробицями, які охоплюють усі контекстуальні елементи, вдалося лише в тих випадках, де були безпосередні очевидці, або де зниклі були віднайдені.

Більшість випадків зникнень були одиничними (1771 випадок, щодо 1771 потерпілого), тобто зникненню піддавалися не групи осіб, а окремі особи. Індивідуальна політика насильницьких зникнень простежувалася у всіх діях російських військових. У Харківській області ними збиралися списки людей, які можуть виявляти особливу прихильність українській владі, серед яких державні службовці, члени провладних політичних партій, а також особи, які могли чинити публічні кампанії проти російської влади — журналісти, громадські діячі та волонтери.

Мали місце випадки насильницького вивезення також письменників, релігійних діячів інших релігійних течій, ніж Московська православна церква, спортсменів, відомих особистостей, тобто всіх, хто міг впливати своєю думкою на маси.

Деяким зниклим перед вчиненням злочину пропонували співпрацю, до якої заохочували як матеріально, так і шляхом погроз. Звичними цілями виступали колишні військові, колишні працівники правоохоронних органів, колишні судді тощо. Характерним для області, як прикордонної, стало вчинення насильницьких зникнень щодо колишніх прикордонників.

На тимчасово окупованих територіях Харківської області широко проводилася та всіляко заохочувалися політика доносів на сусідів, родичів, колишніх колег. Широко відомими стали випадки доносів на найближчих, що створювало атмосферу терору і взаємної недовіри серед місцевого населення. Така тактика дозволяла уникнути масового спротиву та об’єднання населення у партизанські загони.

Жертвами насильницьких зникнень на тимчасово окупованих територіях подекуди ставали також родичі, зокрема, батьки та діти діючих українських військових.

Нами було встановлено точний причинний зв’язок між зникненням та родом занять особи щодо 14 державних службовців, 9 колишніх військових, 1 журналіста та 18 волонтерів.

З іншого боку, у багатьох випадках очевидний причинний зв’язок між професією особи чи її родичів і її зникненням, встановити не вдалося. Ми дійшли висновку, що частина таких злочинів вчинялася з метою терору місцевого населення, аби жодна людина не була впевнена у завтрашньому дні.

Поміж зникнень було зафіксовано 101 випадок колективних зникнень (вчинених щодо 256 осіб). У більшості випадків зникало разом дві-три особи, пов’язаних між собою: родини, друзі, колеги, супутники, які переміщалися з місця на місце одним і тим самим транспортним засобом. Найбільша зафіксована кількість одночасно зниклих осіб — вісім.

Підстави для насильницького арешту і зникнення особи загалом були звинувачення у співпраці з органами влади України, передачі інформації, коригуванню вогню, фотографуванні військової техніки чи військового складу, відмова співпрацювати з окупаційною владою тощо.

Сценарії вчинення насильницьких зникнень були одноманітними, і зводилися до основних двох.

Перший з них включав прицільний візит російських військових чи пов’язаних осіб до дому потерпілого. У будинку проводився обшук, під час якого було знайдено щось, що на думку військових могло компрометувати. Серед таких речей називалися шеврони української військової форми, фотографії у військовій формі, будь-які предмети одягу кольору мілітарі, зброя (у тому числі, мисливська), прапор чи герб України. Проводився також і особистий обшук, під час якого пропонувалося розтягтися на предмет пошуку татуювань на тілі. Огляд мобільних телефонів включав перевірку месенджерів, пересланих через них медіа, контактів. За таким сценарієм відбулося зникнення щонайменше 71 особи (у 70 випадках).

Другий сценарій включав зникнення особи на вулиці або на блок-пості. Під час перевірки документів та речей у проїжджаючих російські військові нерідко арештовували потерпілих, які в подальшому піддавалися насильницьким зникненням. Таким чином зникли щонайменше 60 осіб (у 51 випадку).

У 133 випадках (вчинених щодо 145 потерпілих) мало місце застосування фізичної сили під час затримання. Таке затримання (арешт) передувало насильницькому зникненню, і включало фізичне насильство, спровоковане або (частіше) не спровоковане діями потерпілого. Таке насильство включало побиття, використання стрілецької зброї тощо.

Через обмеженість джерел ми змогли встановити ймовірну причетність російських військових до вчиненого злочину у 140 випадках (щодо 152 потерпілих). Ще у 9 випадках було встановлено причетність пов’язаних із російськими військовими осіб, таких як військові, мобілізовані квазідержавними утвореннями “ЛНР” і “ДНР”.

Таким чином, на підставі цих даних ми можемо стверджувати про широкомасштабність та систематичність ймовірного вчинення насильницьких зникнень у Харківській області.

Поділитися

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми “Права людини в дії”, яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ХПГ. У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів.

Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать: зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за телефоном +380 44 521 57 53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт:usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: facebook.com/USAIDUkraine