Відео

Марина Белькова мешкала у Богданівці, у Київській області. Щоб евакуювати сім'ю, їй довелося просити дозвіл у російських військових. Її син обвішав машину білими стрічками, а сама Марина йшла попереду з білою хусткою в руках.

Увечері 05.06.23 росіяни атакували Харків ракетами. Один із ударів прийшовся на центральну вулицю Римарську. За повідомленням мера Ігоря Терехова, було використано ракети С-300. Унаслідок удару ніхто не постраждав.

Зінаїда Костенко мешкає у селі Мощун під Києвом. З перших днів війни російські війська почали обстрілювати селище тяжкою артилерією. За попередніми підрахунками, 75% будинків у селі Мощун повністю зруйновано.

Пенсіонерка Галина Хорощак стала жертвою страшних бомбардувань російської авіації. Квартира жінки зруйнована, а багато її знайомих були поранені, загинули чи зникли безвісти.

Микола Костенко зустрів війну у своєму рідному селі Мощун під Києвом. Каже, що першого дня нарахував близько п'ятнадцяти ворожих гелікоптерів над своїм будинком. А незабаром його селище почали стирати з лиця землі.

Вікторія Андруша — вчителька математики й інформатики. 25 березня 2022 року її викрали з дому, зі Старого Бикова, що на Чернігівщині. У її телефоні окупанти знайшли повідомлення з чат-ботів про рух російської техніки.

Квартира Ірини Олійник із Бородянки на Київщині — повністю зруйнована внаслідок російського бомбардування, а чоловік та син отримали тяжкі поранення.

Володимир Заїка, мешканець села Мощун у Київській області, розповів про страшні бої біля Києва, свідком яких він став, та про те, як його село цілеспрямовано знищувала російська артилерія.

Світлана — мешканка села Мощун у Київській області. З перших днів війни селище окупували російські війська. Але це не весь жах ситуації: село Мощун практично стерте ворожою артилерією.

Як і в інших місцях під російською окупацією, у Херсоні існували позаправові тюрми, де катували місцевих мешканців, яких підозрювали у лояльності до української держави.

Росіяни утримували в поганих умовах і катували військовослужбовців і цивільних. За деякими свідченнями, затримували і поміщали до підземного бункера навіть неповнолітніх.

Юрій Пладько пригадує, як його селище бомбили навесні. Після відходу росіян від Києва мешканці прилеглих сіл почали знаходити тіла. “Тоді, люди як виїжджали, не бачили. А як почали з’їжджатись — побачили”, — говорить Пладько, який сам утратив онука.

Катерина мешкала на Салтівці — великому житловому районі Харкова. Із першого дня війни і аж до звільнення Харківщини район піддавався регулярним обстрілам, особливо північна частина.

“Міни розривалися просто біля мене”, — говорить Ганна Нуфлік, яка понад місяць жила у підвалі, доки у її місті “тремтіла земля” від бомбардувань. “Миру я хочу, жити на своїй землі, а більше я нічого не хочу!”, — звертається Ганна до росіян.

Ми говорили з Олексієм, харизматичним ведучим спортивних змагань із Маріуполя, у травні. Після того, інтерв'ю з Олексієм, якому вдалося вивести з міста все своє сховище, вийшло у кількох західних виданнях.

Віталію Степаненку 22 роки і він вдруге у житті опиняється в епіцентрі війни. Перший раз зустрів її у рідному Донбасі, коли йому було 14 років. Коли Віталій став повнолітнім, він переїхав до Київської області та оселився у селі Димер. 25 лютого селище повністю окупували росіяни. За цей час Віталій пережив чимало жаху.

Тетяна Резніченко — мешканка села біля столиці України. У перші дні війни у селищі почалося справжнє пекло. Територію масово обстрілювала ворожа артилерія. 7 березня на п'ятиповерхівку Тетяни скинули авіабомбу. Частина будинку з першого по п'ятий поверх повністю зруйнована.

Олена Кулинович мешкає у селі Горенка на Київщині. Ворожий снаряд потрапив у її будинок. Ненадовго вона виїжджала з Горенки, але повернулася. Нині вона живе без світла, без води та без газу.

Тамара Бугера — мешканка села Козаровичі Київської області. У перші дні війни село було окуповане. Син подруги Тамари домовився з росіянами, що вивезе жінок машиною на безпечну територію. Але коли люди проїжджали повз блокпоста, автомобіль розстріляли.

52-річний Валентин Грищенко із села Димер під Києвом під час окупації розвозив гуманітарну допомогу, за що його заарештували, кинули “на підвал”, допитували та катували.

80-річна харків'янка Марія Сігаєва, філолог, народилася під час війни у 1942 році, і боїться померти під час іншої війни. Після того, як її будинок на Труфанова, 14, наче голкою, пробила ракета РСЗВ "Смерч", вона разом із донькою Анною вимушена мешкати у бомбосховищі, що не легко для неї.